ліцейський сад, де вони проводили більшу частину свого позакласного часу. І все це було під чудесним небом України. Дехто з вихованців, серед них і Микоша Гоголь, брали з собою в сад необхідний письмовий матеріал і там обдумували свої твори. Були й розваги. «Тепер у нас ярмарок, – пише Гоголь своєму дядькові П. П. Косяровському, – ми провели час непогано, безперестану їздили по ярмарку і розорялися в пух… Я один промотав пару цілкових…»
Закінчивши курс наук, Гоголь негайно переодягся в «партикулярний одяг». Це був світло-коричневий сюртук, поли якого були підбиті червоною матерією у велику клітину. Отож полтавсько-ніжинський період закінчився, і двадцятирічний Гоголь разом із своїм другом Данилевським, з мріями служіння батьківщині в найвищому розумінні цього слова, їде в далекий омріяний Санкт-Петербург.
Сфінкс з обличям жінки і пазурами лева
Так називали, маючи на увазі петербурзьких сфінксів, саму Російську імперію. І ось сюди у дженджуристому синьому фраку, тому самому, що замовляв Гоголь своєму ніжинському однокашнику Висоцькому, з’явився юний провінціал з України. Його зустріли над Невою, яка котить свинцево-сірі хвилі, гранітні сфінкси – ті самі, з обличчям жінки і пазурами лева. Певно, що Петербург – це не Миргород, Полтава і Ніжин, Гоголь відмовився навіть їхати через Москву, щоб не зіпсувати перше враження від імперської столиці. І правда, Санкт-Петербург не міг не вразити. Високо над громаддям сірих будинків вивищився золотий купол Ісаакіївського собору, на гранітній колоні перед царським Зимовим палацом возніс хреста ангел на честь перемоги російської зброї. Рівно розтинаючи центр міста, проліг широкий, бурхливий, як людська ріка, Невський проспект. Напевне, читачі зможуть уявити його за чудовим описом самого Гоголя в його повісті «Невський проспект».
Гоголь приїхав у Санкт-Петербург, який стояв, у тім числі, і на кістках українських козаків. Їх щедро посилав вінценосному Петру І його улюбленець – гетьман Мазепа, другий в імперії кавалер найвищого ордена Росії Андрія Первозваного. Слід сказати, що гетьман Іван Мазепа, може, найбільше долучився до зміцнення могутньої імперії – і талантом бувалого воєначальника, і мудрістю витонченого дипломата, і залізною логікою талановитого державця. Як знаємо, ця імперія нещадно розтоптала Мазепу, коли він хотів реалізувати цілком законну і давно виплекану мрію – відновлення незалежності козацької держави, якою вона була за часів Богдана Хмельницького. Отже, не завжди варто довіряти звабливому лицю сфінкса – пазури в нього завжди напоготові. Однак навряд чи юний Гоголь у новенькому синьому фраку переймався тоді такими думками. Перед ним було гіпнотичне лице імперського сфінкса, яке ніби закликало сміливо відчинити двері в нове майбутнє. Гоголь був переконаний, що перед ним – спадкоємиця слави і звитяги Київської Русі, нова цивілізаційна фаза слов’янства. А що міг думати син збіднілих дрібномаєткових дворян, про існування яких
