тема, якою б важливою не була, – далеко не єдина у творчості Лондона 10-х років XX століття. Він успішно розвиває морську тематику, започатковану юнацькими творами, й у 1904 році з'являється його перший вдалий роман «Морський вовк» – саме на цю тему. Пригодницький за формою, він сповнений вагомим соціофілософським змістом, утіленим, насамперед, в образі головного героя капітана Ларсена, носія первісних вітальних сил і переконаного індивідуаліста. Також письменник видає дві збірки на сюжети, підказані авантюрами юності: «Оповідання рибного нагляду» (1905) і вже згадувана «Дорога» (1907). Не входить до північного циклу й збірка «Кругловидий» (1906), хоча дія найкращої з її новел відбувається на Півночі.
«Каньйон з Чистого Золота» є маленьким шедевром Джека Лондона. В цій новелі оприявнюється нове розуміння письменником взаємин природи й людини: природа жива і беззахисна, небезпеку становить людина, байдужа до її краси. Наповнена плином – кольорів, звуків, форм, – ніжна, з округлими формами, невелика долина постає живою істотою і втіленням жіночого начала. Її тендітність підкреслює й обрамлює суворий пейзаж гір Півночі, яка завжди у Лондона асоціювалася з чоловічим началом. Умовну ідилічність жанрової картинки увінчує поява оленя, але й такий тривіальний хід не робить її фальшивою. Золотошукач, що порушує цю ідилію, виглядає істотою з іншого виміру, що засвідчують його безбарвне волосся й одяг, важкі черевики, різкі рухи й гучний голос. Його сповнює життя, але іншого модусу: його діловитість і цілеспрямованість створюють повний контраст «дрейфуванню», щасливо-бездумному існуванню, який є духом ідилії. Іронією звучить псалом, що співає золотошукач, не здатний прийняти «божий світ». І що цікаво, образ золотошукача з його ясно-синіми очима, кмітливістю і завзятістю мав би викликати симпатію, коли б іншим був контекст. А зараз він зневажливо уподібнюється слимакові, що «загиджував красу своїм бридким слідом».
Іншого змісту й характеру книга нарисів «Люди Безодні» (1903), в якій зафіксовано соціологічне дослідження Іст-Сайду, бідняцького району англійської столиці, яке Лондон здійснював, сам перетворившись на робітника, влітку 1902 року. Вона розпочала урбаністичну тему в його творчості, результатом чого стали не лише кілька романів, серед яких найвагоміший «Залізна п'ята», а й багато новел, що увійшли до пізніше упорядкованих збірок. Цю книгу можна назвати одним з перших і кращих зразків документальної прози, яка великого розвитку набере в американській літературі середини XX століття. Вона заснована на фактах, які збирав і ретельно описував автор, вкладаючи при цьому глибоке співчуття до людей міського дна, жертв соціальної несправедливості. Написана в період захоплення соціальним дарвінізмом, вона дає «наукове» пояснення класовому розшаруванню: у безодні опиняються ті, хто не має снаги до життя, а сильні й життєздатні виходять на поверхню. Певним чином вона перегукується з «Машиною часу» Герберта Веллса, в якій ідеться про безрадісні перспективи класового поділу суспільства.
