в умовах сульфатної агресії), з помірною екзотермією (потрібен у гідротехнічному будівництві, у масивних бетонних конструкціях, що часто заморожуються і розморожуються у прісній та слабко мінералізованій воді), швидкого затвердіння, пластифікований (дає можливість зменшувати витрати цементу і підвищити морозостійкість бетону), гідрофобний (не псується навіть при транспортировці і зберіганні в дуже вологих умовах) портландцементи. Крім того, будівельники часто користуються кольоровими матеріалами, що утворюються при сумісному помолі білого портландцементу з пігментами різного кольору (охрою, окислом хрому, залізним суриком тощо). I білий, і кольоровий матеріали придатні для архітектурно-декоративного оформлення споруд (особливо для будинків, зібраних з великих секцій-елементів), для створення цементно-бетонних дорожніх покрить.
Що ви знаєте про кахель?
Якщо, заходячи в кухню чи ванну в сучасній квартирі, ви побачите керамічну плитку, або кахель, навряд чи вас зацікавить факт її використання. Скоріш за все, ви звернете увагу на її форму чи колір…
Використовувати кахель людина почала дуже давно – перші випадки декорування великих поверхонь плиткою зафіксовано у VIII столітті в Європі. У Германії, Голландії та Швейцарії були відомі, головним чином, білі плитки з синім малюнком. В Україні кахель почали використовувати з XVI століття для прикрашування фасадів будівель (з нього виготовляли фризи, наличники, карнизи та вставки). Через деякий час теракотові рельєфні плитки почали покривати прозорою зеленою глазур’ю, а з другої половини XVIII століття – емалями яскравих, насичених, контрастних відтінків – це відповідало поглядам на внутрішній декор, типовим для того часу.
З початку XVIII століття кахель стали використовувати хіба що для створення внутрішнього інтер’єру приміщень, а згодом – взагалі тільки для декорування печей. Найбільш поширеною і популярною в ті часи була пласка, з яскравим багатокольоровим розписом плитка, часто вживалася також біла з малюнком синього кольору.
У 60-х роках ХГХ століття відбулося оновлення технології виготовлення кахлю. Саме тоді в моду знов увійшла поліхромна плитка, дизайн якої був витриманий у так званому слов’янському стилі. Наприкінці ХК – на початку ХХ століття, з поширенням стилю модерн, з’явився також монохромний кахель, який відрізнявся «нестандартним» зовнішнім виглядом і мав пливку переливчасту глазур.
Історія пергаменту
Якщо вірити Плінію Старшому (24–79 рр.), то пергамент з’явився ще в II столітті до нової ери в західній частині Малої Азії, в місті Пергамі (звідси і назва матеріалу). Появу специфічних «аркушів» відносять до років правління царя Євмена II (197–159 рр.). Широкого застосування як матеріал для письма пергамент набув майже одразу – в тому ж столітті. Євмен II не просто виділяв кошти на експерименти по створенню нових «аркушів»; річ у тім, що цар дуже любив читати. Саме він заснував знамениту Пергамську бібліотеку, яка налічувала понад 200 000 згортків
