протистояв монголо-татарським завойовникам. І нехай йому не вдалося звільнитися від ординського ярма, своєю мудрою державною політикою і полководницьким талантом князь зробив великий внесок у багатовікову традицію боротьби українського народу за незалежність.
Дерюгіна Ірина Іванівна
(народ. 1958 р.)
Відома гімнастка. Абсолютна чемпіонка світу (1977, 1979рр.) і Європи (1978р.), п'ятикратна абсолютна чемпіонка СРСР з художньої гімнастики. Старший тренер спеціальної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву (з 1983р.), заслужений тренер СРСР (1989р.), суддя міжнародної категорії. Віце-президент Федерації художньої гімнастики України (з 1988 р.).
Ірина Іванівна Дерюгіна за величезний внесок у розвиток українського спорту нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня. Її називають «стильною жінкою», «щасливим тренером», «активним функціонером спорту». Вона вже багато років захоплює і дивує не тільки шанувальників художньої гімнастики, але й світову громадськість своєю цілеспрямованістю, величезною працездатністю, витривалістю і непохитністю волі. Дерюгіна завжди твердо стоїть на ногах. Колись вона полонила вболівальників майстерністю, умінням володіти своїм гнучким і пластичним тілом, зберігаючи протягом усього виступу жіночність і красу, гідну пензля художника. А зараз суворо-чарівна Ірина Іванівна випромінює впевненість у своїх силах і з гордістю носить іще один титул, даний їй за незламний внутрішній стрижень, – «справжня леді Сталь». Ірина завжди чітко знає, чого вона хоче і як цього досягти. За її власним твердженням, вона ніколи не впадала у відчай і не відчувала розчарувань. І хоча вона і йшла второваним батьками шляхом, але всього досягла сама.
Майбутня олімпійська чемпіонка народилася в Києві 11 січня 1958 р. у сім'ї професійних спортсменів: її батько Іван Костянтинович – олімпійський чемпіон із сучасного п'ятиборства, мати Альбіна Миколаївна – тренер із художньої гімнастики. Маленьку Іру, яка ледь навчилася ходити, мама брала із собою на роботу в спортивний зал, де вона занурювалась у світ спорту, тренувань і зборів. Там завжди було гамірно і цікаво: звучала музика і мамин голос, який змушував гімнасток доводити будь-який елемент до досконалості. Дівчинка нікому не заважала, тому що розуміла: всі зайняті справою. Але Ірині зовсім не було нудно. Вона то гралася в ляльки, то уважно спостерігала за граціозними рухами мами і гімнасток. Їй і самій хотілося так само, як вони, витончено і віртуозно пурхати під звуки музики, майстерно виконуючи вправи…
Альбіна Миколаївна відвела дочку до балетної школи, коли Ірі виповнилося всього чотири роки. Їй хотілося, щоб мала опанувала азами хореографічного мистецтва, і навіть якщо в майбутньому вона не стане балериною, то відмінна танцювальна підготовка не зашкодить. І хоча балет дійсно серйозно захопив Іру, після занять вона все одно прибігала в гімнастичний зал до матері. Дівчинка вже тоді підсвідомо рвалася на поміст, думкою повторювала всі рухи гімнасток, але мати
