Я справді МАЮ обзавестися тоншим олівцем. З цим я зовсім неладен упоратися, він пише всілякі речі, яких я не мав на увазі…
– Які такі речі? – спитала Королева, зазираючи до записника (Аліса написала там: «БІЛИЙ ЛИЦАР[2] СПОВЗАЄ ПО КОЦЮБІ. ВІН ПОГАНО ТРИМАЄ РІВНОВАГУ»). – Але ж це не запис ТВОЇХ почуттів!
Біля Аліси на столі лежала книжка, і поки вона сиділа, поглядаючи на Білого Короля (адже вона все ще трохи хвилювалася за нього й тримала чорнило напоготові, щоб покропити бідаку, якщо той знов надумає зомліти), то перегортала сторінки, шукаючи місце, яке вона могла б прочитати: «Але тут усе якоюсь незнайомою мовою», – сказала дівчинка сама до себе.
Це було щось на такий зразок:
НУТХАНЗАК
икрущоБ.корічепдан вуБ
,ідгосоп в илирзирГ
,икрівш ясилагицруб І
.ідов у икьлург воМ
Якийсь час вона ламала над цим голову, та зрештою в неї зародилася блискуча ідея:
– О, та це ж Задзеркальна Книжка, ну звісно! Якщо я піднесу її до Дзеркала, слова стануть правильними. І Аліса змогла прочитати ось такий вірш:
КАЗНАХТУН
Був надпечірок. Бощурки
Гризрили в посогді,
І бурцигалися швірки,
Мов грульки у воді.
«Мій сину, бійсь Казнахтуна,
В хрумло йому не лізь!
Обходь гніздище Бубуна
Та Бузу звіра ліс!»
Він взяв штрикучий меч до рук,
Щоб дати чухрий бій,
І сів під деревом Бумбук
В роздумі хлюпоткій.
І лиш хоробрий наш ратун
Розхряпився на мить,
Вилазить з лісу Казнахтун,
Бурмошить і кипчить!
Раз-два, раз-два! Меткучий штрич!
Казнахтунові смерть!
Довбешку жабну стявши з пліч,
Герой приндичить геть.
«Невже ти вбив Казнахтуна?
Ти, синку, козардець!
Яка славуча щастина!» —
Крегоче панотець.
Був надпечірок. Бощурки
Гризрили в посогді,
І бурцигалися швірки,
Мов грульки у воді.
– По-моєму, це доволі милий віршик, – сказала Аліса, коли дочитала, – але його ДЕЩО важко зрозуміти! (Бачте, їй не хотілося зізнаватися, навіть самій собі, що вона зовсім нічого не може второпати.) Цей вірш ніби наповнив мою голову якимись думками… от тільки я не зовсім певна якими! Та що б там не було, ХТОСЬ убив КОГОСЬ – принаймні це очевидно…
«Ой-ой! – подумала Аліса, раптом підстрибуючи. – Якщо я не покваплюся, то доведеться повертатися назад крізь Дзеркало, так і не побачивши, яка вона, решта будинку! Треба спершу поглянути на сад!»
Вона миттю вискочила з кімнати і побігла вниз сходами… хоча, зрештою, це був не зовсім біг, а, як сказала Аліса сама до себе, її нововинайдений спосіб спускатися сходами швидко та просто. Вона тільки ледь торкалася перил кінчиками
В Англії шахова фігура, яку ми звемо конем, називається лицарем. –
