змальовувала це пізніше), й за мить дівчинка вже заходила в двері будинку.
– О, який жах! – закричала вона. – Ще ніколи не бачила будинку, який би отак плутався під ногами! Ніколи!
Хай там як, а пагорб і досі стояв собі перед очима, тож робити було нічого, крім як почати все з початку. За цим разом вона дійшла до великої клумби з бордюром із маргариток та розлогим дубом посередині.
– О, Тигрова Лілеє, – сказала Аліса до однієї квітки, яка граційно погойдувалася од вітру, – як би мені ХОТІЛОСЯ, щоб ти могла розмовляти!
– Ми можемо розмовляти, – відповіла Тигрова Лілея, – коли поруч є хтось, вартий розмови.
Аліса була така приголомшена, що десь із хвилину не могла говорити: в неї аж подих забило. Зрештою, поки Тигрова Лілея просто гойдалася собі туди-сюди, Аліса заговорила знову – слабеньким голоском, трохи не пошепки:
– І що, ВСІ квіти вміють розмовляти?
– Не гірше, ніж ТИ, – відказала Тигрова Лілея. – І значно гучніше.
– Нам не випадає озиватися першими, як бачиш, – сказала Троянда, – і мені вже було цікаво, коли ж ти нарешті заговориш! Я сказала до себе: «На її обличчі видніє ТРОХИ розуму, але не найрозумнішого!» Втім, ти правильного кольору, а це має велике значення.
– Мені плювати на колір, – пирхнула Тигрова Лілея. – От якби її пелюстки завивалися трохи більше, тоді б вона була нічого.
Алісі не подобалося, коли її критикують, тож вона почала задавати запитання:
– Вам часом не стає страшно, що вас посадили отут, де про вас нікому піклуватися?
– Он є дерево посередині, – сказала Троянда, – нащо б воно ще згодилося?
– Але що воно зможе зробити, якщо виникне якась небезпека?
– Ого, та воно може ще й як віддубасити! – заволала Маргаритка. – Тому ж воно й зветься дубом!
– А ти ЦЬОГО не знала? – закричала інша Маргаритка, і тут усі вони почали горлати водночас, аж повітря забриніло від їхніх тоненьких, вискливих голосочків.
– Ану тихо, ви всі! – гарикнула Тигрова Лілея, запально розгойдуючись із боку в бік та здригаючись від хвилювання. – Вони знають, що я не можу до них дістатися, – засапано видихнула вона, схиляючи свою тремтливу голівку до Аліси, – а то б не наважилися таке вчиняти!
– Не зважайте! – заспокоїла її Аліса, а тоді, схилившись до маргариток, які знову заходилися горлопанити, прошепотіла:
– Якщо ви не припнете язики, я вас повисмикую!
На мить запала тиша, а кілька рожевих маргариток цілковито побіліли.
– Ось так їм! – сказала Тигрова Лілея. – Маргаритки – це найгірше. Щойно одна заговорить, усі інші миттю підпрягаються, і можна просто зав’янути, коли чуєш, як вони теревенять!
– Як же це можливо, що всі ви так чудово розмовляєте? – спитала Аліса, сподіваючись трохи підняти настрій Тигрової Лілеї компліментом. –
