style="font-size:15px;"> – Ну, вона має таку ж недолугу форму, – сказала Троянда, – але вона темніша… і її пелюстки дещо коротші, мені здається.
– Її пелюстки прилягають щільно, майже як у Жоржини, – втрутилася Тигрова Лілея, – а не розкуйовджені абияк, як от у тебе.
– Але це не ТВОЯ провина, – доброзичливо додала Троянда, – просто ти, очевидно, починаєш в’янути… а в цьому випадку ніхто не може зарадити певній неохайності пелюсток.
Алісі така думка не дуже припала до вподоби, тож, аби змінити тему, дівчинка спитала:
– Вона коли-небудь сюди приходить?
– Припускаю, що ти її скоро побачиш, – сказала Троянда. – Вона така, з колючками.
– І де ж у неї колючки? – поцікавилася Аліса, трохи заінтригована.
– Де-де, довкола голови, ясна річ, – відказала Троянда. – Мені було дуже цікаво, чого це в ТЕБЕ таких немає. Я думала, це закономірність.
– Вона йде! – закричав Живокіст. – Я чув її кроки, туп-туп-туп, на жорствяній доріжці.
Аліса нетерпляче роззирнулася і побачила, що це була Чорна Королева.
– Вона добряче підросла! – зауважила дівчинка передусім.
Вона й справді виросла: коли Аліса вперше побачила її серед попелу, то Королева була всього три дюйми заввишки, а тепер ось – на півголови вища за саму Алісу!
– Це все від свіжого повітря, – сказал Троянда, – тут просто чудове повітря.
– Думаю, я піду їй назустріч, – сказала Аліса, бо хоч квіти й були доволі цікавими, та все ж було б просто розкішно поговорити зі справжньою Королевою.
– Навряд чи ти можеш це зробити, – промовила Троянда. – Я порадила б тобі піти в іншому напрямку.
Алісі це здалося нісенітницею, тож вона промовчала і попрямувала до Чорної Королеви. На її подив, Королева миттю зникла з очей, і дівчинка виявила, що знов заходить до будинку крізь двері.
Трохи сердита, вона відскочила назад, і після довгого виглядання Королеви (яку вона зрештою видивилася далеченько звідси) вирішила, що цього разу треба випробувати план із ходінням у зворотному напрямку.
Це спрацювало блискуче. Не минуло й хвилини, як вона опинилася ніс у ніс із Чорною Королевою, ще й просто біля того пагорба, до якого так довго намагалася дістатися.
– Звідки ти прийшла? – запитала Чорна Королева. – І куди прямуєш? Дивися вгору, говори ввічливо й не крути весь час пальцями.
Аліса взяла до уваги ці настанови й пояснила, наскільки змогла, що збилася зі свого шляху.
– Не знаю, що ти маєш на увазі під «СВОЇМ шляхом», – сказала Королева, – бо тут усі шляхи належать МЕНІ… Але чому ти взагалі сюди потрапила? – додала вона м’якшим тоном. – Зроби реверанс, поки думаєш, що сказати: це економить час.
Аліса трохи здивувалася, але надто благоговіла перед Королевою, щоб не повірити її словам. «Перевірю це, коли повернуся додому, – подумала вона собі, – наступного ж разу, як трохи спізнюватимуся на обід».
– Настав
