голос Кочі.
Коло будки на кріслах сиділи розкинувшись два чуваки в піджаках і джинсах. Один був із краваткою, інший – схоже, головний – із розстебнутим комірцем, один у кросівках, інший, головний – у шкіряних черевиках. Третій чувак, у джинсах та адідасівськіи куртці, тримав Кочу за шкірки і час від часу сильно ним струшував. Коча щось заперечливо скрикував, чуваки на кріслах починали сміятись. Ага, подумав я, і ступив уперед.
– Ей, – покликав, – шо за діла?
В'їбу першого, подумав, а там у разі чого втечу. Тільки з Кочею що робити?
Чувак від несподіванки випустив Кочу, той упав на асфальт. Двоє на кріслах незадоволено подивились у мій бік.
– Шо за хуйня? – сказав я, уважно підбираючи слова.
– А ти хто такий? – бикувато запитав той, що трусив Кочу.
– А ти? – запитав я його.
– Ей, доходяго, – чувак буцнув ногою Кочу, що сидів коло нього на асфальті й розтирав шию. – Хто це?
– Це Герман, – сказав йому Коча, – Юріка брат. Власник.
– Власник? – перепитав старший і повільно підвівся. Другий, у краватці, підвівся слідом за ним.
– Власник, – підтвердив Коча.
– Як це власник? – не зрозумів головний. – А Юрік?
– А Юріка немає, – пояснив Коча.
– Ну і де він? – незадоволено перепитав головний.
– На курсах, – сказав я, – підвищення кваліфікації.
Боковим зором я помітив, що від траси звертає легковик, вся надія була на нього.
– І коли він повернеться? – головний теж побачив легковик і говорив усе менш упевнено.
– А ось підвищить кваліфікацію, – сказав я йому, – і повернеться. А шо за діла?
Легковик вискочив на майданчик перед заправкою і, протяжно заскрипівши, пригальмував. Курява спала, і з машини виліз Травмований. Окинув недобрим поглядом компанію й рушив до нас. Підійшовши до будки, зупинився, нічого не говорячи, але уважно за всім слідкуючи.
– Так шо за діла? – перепитав я про всяк випадок.
– Бензин бодяжите, – зі злістю в голосі відповів головний.
– Розберемось, – пообіцяв я йому.
– Розбирайтесь, – незадоволено погодився головний і рушив до джипа, що стояв віддалік. Двоє інших рушили слідом. Той, котрий тримав Кочу, замахнувся, аби ще раз його копнути, але наткнувся поглядом на Травмованого й відійшов.
За джипом тягся слід по асфальту. Мабуть, приїхавши, вони різко гальмували. До бензоколонок слід не вів. Схоже, ніхто тут і не думав заправлятись. Чуваки сіли, дали по газах і помчали в бік траси. Коча підвівся й почав обтрушуватись.
– Хто це? – запитав я його.
– Шпана, – нервово відповів Коча. – Кукурудзяні королі.
– Що хотіли?
