знають, – пояснила вона.
– У вас телефон є? Мені зателефонувати треба, а у нас відімкнули. Коча говорить – за несплату.
– Знову цей Коча, – сказала дівчинка й відступила вбік, пропускаючи мене.
Я пройшов коридором, потрапив до кімнати з ліжком під однією стіною та столом під іншою. На столі стояв телефон. Дівчинка зайшла слідом, стала на порозі, уважно слідкуючи за мною.
– Можна? – запитав я.
– Давай, – відповіла вона. З кімнати, втім, не вийшла.
Я взяв слухавку, набрав свій домашній.
– Да, – незадоволеним голосом сказав Льолік.
– Привіт, це я.
– Ти де? – запитав Льолік.
– Я в брата, все нормально. Ви як доїхали?
– Хуйово доїхали. Борю вкачало, ледве довіз.
– Ну, тепер все гаразд?
– Да, нормально. Ти коли будеш?
– Слухай, братело, тут така штука – я ще на день залишусь. Треба завтра з бухгалтером зустрітись. – Дівчинка за спиною мугикнула. – Так що буду у вівторок. Скажеш Борі, добре?
– Ну, не знаю. Може, ти сам йому скажеш?
– Та ладно, давай підстрахуй. Домовились?
– Ти б поговорив із Борею, а? Щоб проблем не було.
– Та які проблеми, Льолік? Не вйобуйся. Друзям треба довіряти.
– Ну, ладно.
– А я тобі бабу привезу. Гумову.
– Краще кардан мені привези.
– Ти будеш робити це з карданом?
– Мудак, – сказав Льолік і поклав слухавку.
Дівчинка провела мене на вулицю.
– Дякую, – сказав я їй.
– Нема за що. Передавай привіт брату.
– Він десь поїхав.
– А ти – теж десь поїдеш?
– А ти хочеш, щоб я залишився?
– Потрібен ти мені, – дівчинка говорила спокійно й розважливо.
– Тобі тут самій не страшно?
– Не страшно, – сказала вона. – Іди. А то пса на тебе спущу.
Я дійшов до воріт, зупинився. Визираючи у вікно, вона сторожко дивилась мені услід. Я помахав їй рукою. Зрозумівши, що її викрито, дівчинка засміялась і помахала у відповідь. Потім швидким несподіваним рухом задерла на грудях майку, показавши все, що в неї там було. Втім, уже наступної миті зникла. Я не повірив своїм очам, постояв, чекаючи, чи не з'явиться вона знову. Але її не було. Яка дивна, подумав я і пішов назад.
Трудові будні були в розпалі. Коча напівлежав на кріслі з катапультою і солодко спав, затиснувши праву долоню худими ногами. Я пішов у гараж. Травмований, голий до пояса, мокрий і незадовлении усім на світі, крутився довкола підвішеного заліза, час від часу штовхаючи його своїм животом. Побачивши мене, махнув рукою, витер піт із чола і вирішив зробити перекур.
– Додзвонився?
– Ага. Завтра
