Дядечко на ім’я Бог. Євген Положій

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Дядечко на ім’я Бог - Євген Положій страница 19

Дядечко на ім’я Бог - Євген Положій

Скачать книгу

Баха, хоча дехто і вважає, що це неможливо – любити їх одночасно. Але мій приклад спростовує таку думку – я можу після «Разреши мне проводить тебя домой…» Цоя елементарно поставити «З глибин свого серця до Тебе звертаюся, Господи!» Иоганна Себастьяна – і отримати кайф. І хоча це і не зовсім музика мого покоління, як стверджує дехто, я вважаю, що це – музика для всіх поколінь… Моя англійська виявилася не такою вже й паскудною, поки що для побутового спілкування вистачало. Більше того, з кожним днем я робив помітний успіх: слова, що я їх, здавалось, не знав і не міг знати, раптом злітали з язика і наче самі вмощувалися в речення. Побудова та граматика, звісно, лишали бажати кращого, інколи я нагадував узбека, який спустився з гір і намагається говорити у військкоматі російською, але це вже дрібниці. Головне, я майже все розумів, і мене розуміли також. Я навіть доволі швидко навчився рахувати арабською – дався взнаки пробіг по торгових лавках. Мені подобалося, що лінгвістичні перетворення відбувалися без зайвих зусиль, майже самі собою. Тобто мозок зреагував на навколишнє середовище миттєво, чого, до речі, я не міг сказати про шлунок, який за три доби став важким і твердим, наче я проковтнув каменюку. Не допомагало навіть активоване вугілля, яке я жер жменями, по пігулці на кожні десять кілограмів ваги, як і рекомендують лікарі.

      Народ із задоволенням спілкувався: хто читав місцеву газету англійською, як той японець у вицвілому зеленому військовому капелюсі; хто розповідав про свою країну та ментальність індусів, як мій сусід по кімнаті – мексиканець Хорхе – він завтра летить у Делі; хто ділився спогадами про Судан, як американець Біл, який живе на дивані в холі готелю вже другий місяць, відпрацьовуючи тим, що двічі на день прибирає кімнати й туалет у кінці коридору. Як правило, подорожувальники – люди самодостатні та ненав'язливі: якщо ти їх не турбуєш, вони тебе не зачіпатимуть – це загальноприйнята етика спілкування. Та того вечора через свою національність я раптово опинився в центрі уваги – усі вели своїх друзів знайомитись зі мною. Кожен із цих людей каже, що я – перший українець, якого вони бачать наживо. Я тиснув руки, плескав цих іноземців по плечах і думав, як це розцінити: як національний тріумф чи як національну ганьбу? Я потроху звикаю до свого становища, мені вже й не прикро, й не радісно, і намагаюся технічно перевести розмову на більш практичні теми. Приміром, у якому готелі краще зупинитись, наприклад, у Дамаску, чи є там нормальні кафе, де задешево можна добре поїсти, як там себе вести. Я прислухаюсь до кожного слова, бо кожне слово може заощадити мої гроші та час. А ще я прагну почути в цій суміші англійської, французької, німецької, іспанської, італійської, японської, арабської хоча б маленький натяк на те, що робити далі. Я випиваю ще одну склянку чаю і розумію, що насправді моє довге сидіння в холі має і іншу причину – я чекаю на Іко, я так багато хотів би їй розповісти про сьогоднішній день, я скучив! Але замість неї в дверях раптом з'являється Люсі, моя маленька кореянка. Від несподіванки я навіть не встиг підвестися, але Люсі, наче стріла, пролетіла

Скачать книгу