Тобто його виховання негайно вимагало материнського тепла та міцної батьківської руки.
Усе це було недобре зараз і не обіцяло нічого позитивного в майбутньому. Бабця Євдокія сказала сусідам: «Добрий день!» і пішла далі. Їй ніколи було стояти біля під'їзду. Вона мала щось зробити. Спочатку, наприклад, придумати, як сказати онуку про те, чому батька досі немає вдома, і не заплакати. А потім вирішити, кому потрібно зателефонувати ще.
Піднімаючись сходами, бабця Євдокія подумала, що таку прохолодну погоду о цій порі року вона пам'ятає тільки аж у вісімдесят п'ятому. Треба буде тепліше одягнути онука на прогулянку.
Слідчий Романов та його паскудний настрій
На вулиці справді було холодно, слизько й мерзотно, дув пронизливий вітер. Дивлячись у вікно, можна було б сміливо стверджувати, що зараз лютий, але календар із рекламою фірми «Комп'ютери для офісу та дому», що висів на стіні над головою старшого слідчого Романова, підтверджував червоними лініями позицію «березень». Слідчий Романов був один з трьох оперів, що прибули з Києва розслідувати справу про одне з найкривавіших убивств за останні роки. Він дивився у вікно і думав про те, яка ж лиха година занесла його у цю провінційну діру, та ще й по такій гнилій справі. Торгівля людьми – р-раз, убивство міліціонера – два, три – вбивство не при виконанні прямих службових обов'язків, а при розпитті кави з жертвами, які підозрюються в дуже негарних речах. Рахувати далі? І чи доповідати заступникові міністра про те, що місцеві лобурі повністю завалили початковий, найважливіший етап розслідування, а обстеження і опис місця злочину взагалі виконані дилетантськи? Як відмазувати честь мундира? Можна, звісно, сказати, що капітан – це наш Шарапов, а хто ж тоді його дружина? Шарапова, звісно… У цю нісенітницю ніхто не повірить, ніхто, навіть газети. Тобто по вуха в багнюці. Романов перевів очі на календар – до строку, визначеного міністром, лишалося п'ять діб. Він підняв слухавку внутрішнього телефону.
Герман та його товариші по нарах
Герман пригадав дурне запитання Тимура про запахи. Він би міг назвати запахи, які йому подобаються. Наприклад, він добре пам'ятав запах вантажівки «Колхіда». Він не був упевнений, що всі вантажівки пахнуть саме так: сіном, нагрітим на сонці металом, соляркою, важкою працею. Цей запах – запах проведених літніх канікул у бабусі в селі. Запах пізнання, свободи та безвідповідальності. Або запах мокрого піску, у який він у дитинстві закопав свого пластмасового солдатика-Чапаєва з метою викопати того через тридцять або шістдесят років і впевнитись, що пластмаса не піддається розпаду за такий короткий термін. Якби він тоді знав, що Петька – Пустота, він би закопав і його, тому що закопати порожнечу було б цікаво, а викопати її через кілька років – ще цікавіше… Чи піддається порожнеча розпаду за тридцять років? Запах дитячих мрій та надій. Але назвати запах, який би він ненавидів, Герман одразу не міг. У голову лізли банальні каналізацїї та
