знав, що взагалі шахтарі не дуже вітали проект про заборону жінкам працювати під землею, – дбали-бо про те, щоб примістити своїх дочок, і дуже мало цікавилися питаннями моралі та гігієни. Нарешті після деякого вагання він згодився, але застеріг, що остаточний дозвіл залежатиме від інженера пана Негреля.
– Еге! Шукай вітра в полі! Мабуть, той чолов’яга вже почимчикував далі, – зауважив Захарі.
– Ні, – відповіла Катріна, – я бачила, як він зайшов погрітися до котельної.
– То біжи швидше, ледащо! – скрикнув Мае.
Дівчина швиденько побігла кликати нового робітника, а тим часом шахтарі, що грілися біля грубки, подалися до шахти й звільнили місце коло вогню новому гуртові. Не чекаючи на батька, Жанлен пішов по свою лампочку разом з Бебером, опецькуватим хлопчиськом, та з Лідією, щуплою десятилітньою дівчинкою. Голос Мукетти, що пішла попереду, долітав сюди з темних сходів; вона лаяла дітей паскудниками і хвалилася набити їм пики, якщо вони посміють її вщипнути.
Етьєн дійсно затримався коло парових котлів і розбалакався з кочегаром, що порався біля печей. Аж зашпори заходили від думки, що незабаром доведеться знову рушати в чорний морок ночі. Проте він уже лагодився йти, коли це нараз чиясь рука доторкнулася до його плеча:
– Ходіть, – сказала Катріна. – Там є дещо для вас.
Він спершу не зрозумів; а потім шалено зрадів і міцно стиснув дівчині обидві руки.
– Спасибі, товаришу… Ах, який же ви добрячий хлопчина!
Катріна засміялася, дивлячись на нього. Він подумав, що вона хлопець (вона була ще така тоненька, а волосся ж вона підтикала під чепчик), і це її смішило; з радощів він сміявся також, і обоє стояли так кілька хвилин у червоних відблисках полум’я, сміючись одне одному очима з почервонілими, розпаленими щоками.
Мае в бараці присів тим часом перед своєю шафою і помалу роззувався. Справу з Етьєном умент було полагоджено: він діставатиме тридцять су на день, робота тяжка, але не дуже мудра, він відразу потрапить. Вибійник порадив йому не роззуватися й позичив велику шкіряну шапку про всяк випадок, щоб захистити голову, хоч ані сам, ані діти його про те не дбали. Потім він витяг з шафки інструменти, де лежала також і лопатка покійної Флеранси. Замкнувши сабо, панчохи та Етьєнів клунок, Мае чогось раптом розсердився:
– Де ж це в бісового батька подівся цей клятий Шаваль? Мабуть, знову вовтузиться з якоюсь дівкою на купі каміння!.. Ми вже й так на півгодини спізнилися сьогодні.
Захарі та Левак спокійно гріли собі спини. Перший нарешті промовив:
– Ти чекаєш на Шаваля?.. Таж він прийшов раніше за нас, він допіру спустився в шахту.
– То чому ж ти мовчиш? Ходімо! Ходімо! Хутко!
Катріна гріла коло вогню свої закляклі руки, але мусила також приєднатися до гурту. Етьєн пустив її вперед, а сам пішов ззаду. Шахтарі подалися лабіринтом якихось покручених сходів та темних коридорів,
