мордочка з зеленими щілинами очей, густими кучериками над лобом і великими вухами аж зблідла з люті, що сестра перемогла його. Він не промовив ні слова і мовчки вп’явся їй зубами в груди.
– Зле чортеня! – прошепотіла Катріна, загамувавши болісний викрик, і спустила його на підлогу.
Альзіра загорнулася в ковдру аж по підборіддя і більше вже не засинала. Мовчки стежила вона своїми розумними очима хворої дитини за сестрою і двома братами, що вже почали одягатися. Біля миски закипіла нова сварка; хлопці почали штовхати дівчину за те, що вона надто довго умивається. Сорочки в них розвівалися на всі боки, а вони, ще запухлі зо сну, безсоромно справляли свої потреби і поралися, мов той вивід цуценят, що зросли вкупі. Катріна вже була готова перша. Вона вдягла шахтарські штани, натягла через голову полотняну блузу й пов’язала волосся синім чепчиком; у своєму робочому вбранні вона здавалася хлопчиком; у ній не лишалось нічого від жіночої статі, і тільки легеньке коливання стегон зраджувало її.
– Старий подякує, як побачить сколошмачене ліжко, – злісно мовив Захарі, – я розкажу йому, що це ти зробила.
Він говорив про свого діда Безсмертного, що працював уночі і спав удень; отже, це ліжко ніколи не холонуло, бо в ньому завжди хтось хропів.
Катріна мовчки підняла ковдру й почала опоряджати постіль; тим часом за стіною, у сусідів, почувся якийсь шум. Тонкі стіни цегляних казенних будинків, економно збудованих за проектом Компанії, тремтіли від кожного шелесту. Шахтарі жили так близько, пліч-о-пліч, що діти навіть знали всі найінтимніші дрібниці з життя сусідів.
Нараз сходи заскрипіли під чиїмись важкими ногами, потім щось ніби м’яко плюхнуло на ліжко і почулося вдоволене зітхання.
– Ловко! – мовила Катріна. – Левак пішов на роботу, а Бутлу прийшов до Левачихи.
Жанлен захихикав, і навіть Альзірині очі блиснули. Молоді Мае щоранку потішалися так над шлюбним життям утрьох своїх сусідів: тут мешкав вибійник Левак та його пожилець, копальник Бутлу; отже, Левачиха мала двох чоловіків – одного на ніч, другого на день.
– Філомена бухикає, – провадила Катріна, прислухаючись.
Вона говорила про старшу дочку Левака, дев’ятнадцятилітню дівчину, коханку Захарі, від якого та мала вже двоє дітей; Філомена слабувала на груди і тому не могла працювати під землею й служила за сортувальницю.
– А Філомені що! – відповів Захарі. – Їй сам чорт не брат, спить та й годі! Свинота!.. Нахабство – спати до шостої години!
Він одягнув штани, але нараз наче згадав про щось і відчинив вікно. Селище потроху прокидалося; крізь щілинки віконниць то тут, то там пробивалося світло ламп. Знову спалахнула суперечка: Захарі висунув голову з вікна; він хотів простежити, чи не вийде часом від П’єрронів, що мешкали навпроти, головний штейгер[2] Ворезьких копалень Дансар – люди казали, що він живе з П’єрронихою; а Катріна кричала братові, що П’єррон напередодні почав денне чергування при машині, і тому Дансар ніяк не міг заночувати в його
