Горить свiча. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Горить свiча - Володимир Малик страница 32

Горить свiча - Володимир Малик

Скачать книгу

дужі, загрубілі, мов витягнуті з води дубові корчаги.

      Брати споважніли, роздалися в плечах, запустили бороди й вуси, але різнилися між собою: Василь, ясноокий, русявий, скидався рисами обличчя на матір, а Іванко, темночубий, кароокий, – на батька. Та все ж зміни в їхній зовнішності були незначні.

      Одна Ганночка змінилася невпізнанно: виросла, розквітла. Коли б зустрів не дома, а десь-інде, то й не впізнав би. Тугі щоки пашіли здоров’ям, ясно-карі, як і в нього, очі випромінювали якесь тепле, ніби сонячне світло, а чорна лискуча коса, заквітчана голубим кісником, важко спадала по спині до самого пояса!

      Гарна! Дівчина на виданні!

      Після вечері вони довго розмовляли. Спочатку Добриня розпитав, що нового в селі, як вони жили ці роки, хто із односельчан та родичів помер, хто одружився, вийшов заміж, а потім розповів про себе – як потрапив у полон до половців хана Котяна, як завезли вони його в Половецьку землю і як він там гибів від голоду, холоду, знущань та рабської роботи. А тепер нове лихо – татари.

      Він розповів про все, що з ним трапилося за останні роки.

      Мати схлипувала і витирала сльози, Ганночка зіщулилася, мов пташина, коли над нею завис кібець, Милана і Агафія попритискували до себе дітей, і в їхніх очах застиг жах, а чоловіки, поклавши на стіл кулаки, сиділи нахмурені й суворі.

      – Що ж це за плем’я таке люте йде на нас, сину? Невже Бог послав його за гріхи наші? Скільки городів наших уже впало, скільки люду вибито – і ніхто не зупинить його, не заверне назад? Чому? – спитав батько. – Невже наші князі розучилися воювати? Невже витязі перевелися на нашій землі? Скажи мені… Тільки чудо врятувало Калиновий Кут, коли бузувіри палили Княжичі та Жорнівку…

      – Це ваше щастя, що вони не дісталися сюди, – похитав головою Добриня. – А то б…

      – Невже вони повернуться? Як ти гадаєш, Добрине? – спитав Іванко, з сумом глянувши на Агафію та синка. – Невже і до нас дістануть? А може, пронесе? Може, їм уже вистачить тієї крові, що пролили на нашій землі?

      – Не вистачить, – похмуро відповів Добриня. – Ой, боюся, не вистачить… Як пригадаю, з якою жадобою дивився хан Менгу на Київ, то аж моторошно стає. Чує моє серце, повернуться – сумніву не маю!

      Всі пригнічено мовчали. Одні діти, не звертаючи уваги на старших, бавилися нехитрими іграшками, весело цвірінчали, а то й тузалися, не поділивши щось між собою.

      – Що ж нам робити? – спитав батько. – Ждати смерті, як віл обуха, чи тікати світ за очі?

      Добриня підпер щоку рукою, замислився. Ну що тут порадиш? Правда, рік, проведений у стані ворога, багато чого навчив. Не раз він бачив неймовірну жорстокість завойовників: людей – і старих, і малих – витинали до ноги, добро грабували, а оселі спалювали. Іноді ж, особливо на селах, лише грабували, ґвалтували, але не вбивали і не палили – щадили майбутніх данників. Рятувалися також ті, хто заздалегідь тікав у недоступні місця, де їх ніхто не міг знайти, – в глухі ліси, в болота, яри, печери. А коли навала котилася далі, поверталися додому… Та хто може поручитися, що найгірше

Скачать книгу