на лестощі та вмовляння, тоді пригадай, що ти йєка-монгол[22], гордий степовий орел, і скажи їм, що тисячі міст і сіл уже впали до ніг Потрясателя Всесвіту та його онука Бату-каана – впаде і Киюв! Він буде дотла спалений, а головами його непокірних мешканців я перегачу їхню ріку Озі, яку вони називають Дніпром! А щоб вони уявили собі свій кінець і повірили, що я слів на вітер не кидаю, візьми з собою п’ятьох боголів-чернігівців – забий їм роти ганчір’ям, на голови накинь лантухи і в останню хвилину перемов потрощи їм черепи шокпарами[23]. Покажи киянам, що їх жде, якщо не піддадуться по добрій волі! А після того можеш вертатися назад. Тоді я розмовлятиму з киянами іншою мовою! Ти мене зрозумів?
Жокте зблід, нижня його губа відвисла.
– Але ж орусути поб’ють нас після цього, каане!
О аруах![24]
– Ти мене зрозумів? – підвищив голос Менгу.
– Ойє, ойє! Увага і покора! – пролепетав Жокте і схилився в низькому поклоні. – Зроблю все так, як велить великий каан!
– Тоді – рушайте!
3
Київський берег – пустельний. Жодна жива душа не зустріла на ньому посольство Менгу. Зате на валах Гори і Подолу – Верхнього і Нижнього міста – стояли тисячі киян і з жахом дивилися на загін вершників, що перебрався через Дніпро і тепер крутою доріжкою піднімався до Хрещатого яру. І було чого жахатися. Кривава слава линула попереду їхніх витривалих коней. Вони вже погромили і поневолили Заліську Русь, підкорили половців, що кочували між Волгою і Дніпром, сплюндрували Переяслав та Чернігів, а нині добралися до Києва. Було чого тремтіти!
На всіх дзвіницях міста били на сполох. Гучна луна котилася на далекі околиці – і на Дніпро, і на Десну, і на Либідь.
І серця людей стискалися від смертельної туги. Перед Лядськими[25] ворітьми, з яких шляхи вели до Кловського монастиря, до Берестового, до Печерського монастиря та Звіринця, Жокте сказав Добрині:
– Веди нас до Золотих воріт – головних воріт Киюва! Бо не личить нам, послам джихангіра[26], вступати до столиці орусутів через якісь бічні, другорядні.
Добриня повів монголів поза валом на гору.
Ось і Золоті ворота! Перед ними – просторий майдан, що поступово переходить у вулицю. Всюди тут, на узвишші, розкинулося велике передмістя, де купичилися хатини та землянки майстрового люду. Звідси пролягав битий шлях на Васильків та Поросся. А там, далі на захід, через яр Кудрявець, видніється Копирів кінець[27], велике передмістя, обнесене такими ж високими валами, як і Київ, тут стояли дерев’яні будинки купців, багатих ремісників та людей прийшлих – іудеїв, греків, німців, скандінавів, що колись давно лише наїздили до Києва з товарами, а згодом поселилися тут. Особливо багато було іудеїв: купці та ремісники мали двори на Копиревому кінці, а єврейська біднота заселила обидва узбіччя Бєлгородського шляху, що виходив із Білгородських, або Західних, воріт Копиревого кінця
Йєка-монголи – великі монголи.
Шокпар – бойова булава з залізними гостряками.
О аруах! – О дух предків!
Лядські ворота були розташовані у Хрещатому яру. Ляд, лядина – дрібний ліс, кущі, болото.
Джихангір – потомок Чінгісхана, принц крові.
Копирів кінець був розташований між теперішньою Львівською площею і вулицею Обсерваторною. З Києвом він сполучався Іудейськими ворітьми (на Львівській площі).
