«Не вірте моїм словам, я кажу це все жартома, чхати мені на того чолов’ягу й т. ін.». Те саме слушне й щодо похибок, унаслідок яких безневинні слова обертаються в непристойні й сороміцькі, як-от Apopos замість Apropos або «підблягузнюватись» замість «підлабузнюватись»[6](Мерінґер і Маєр).
Ми знаємо, що така тенденція притаманна багатьом людям, зумисне перекручення безневинних слів у непристойні становить для них своєрідну втіху, і вони вважають це за дотепність; тобто чуючи такі речі від людей, передусім слід з’ясувати, чи вони зумисне кажуть таке задля жарту, а чи це лише ненавмисні мовні похибки.
Що ж, коштом більш-менш невеликих зусиль нам пощастило розкрити таємницю похибок! Це не випадковості, а поважні психічні акти, що мають власний сенс і виникають унаслідок взаємодії – чи, може, краще, протидії – двох різних намірів. Але тепер я вже добре бачу, що ви хочете накинутись на мене зі зливою запитань, на які слід відповісти, і сумнівів, які треба розвіяти, перше ніж можна буде радіти цим початковим результатам нашої роботи. Я, звичайно, аж ніяк не жену вас до поквапних висновків. Розгляньмо ж усе це по порядку, одне за одним, тверезо зваживши.
Про що, власне, ви запитали б мене? Чи, на мою думку, ці пояснення годяться для всіх різновидів мовних похибок, чи тільки для окремих груп? Чи можна таке тлумачення поширити й на решту хибних дій, тобто й на похибки читальні та письмові, на забування, випадки, коли людина або не за те хапається, або не туди кладе, і т. ін.? Чи впливають якось утома, збудження, розвіяність, порушення уваги на психічну природу хибних дій? Крім того, всім очевидно, що з двох супротивних тенденцій хибної дії одна завжди ясна і зрозуміла, а друга не завжди. Що слід робити, аби розгадати цю другу тенденцію, а коли здається, ніби вже є розгадка, як довести, що вона не просто ймовірна, а єдино правильна? Є у вас іще запитання? Як нема, то я сам запитаю. Я нагадаю вам, власне, що самі хибні дії нас не дуже й цікавлять, вивчаючи їх, ми тільки прагнемо підступити до психоаналізу, дізнатися щось про нього. Через те я й запитую: що то за наміри чи тенденції, котрі можуть таким чином перешкодити іншим намірам та тенденціям, і які взаємовідносини існують між порушувальними тенденціями і порушеними тенденціями? Тільки після відповіді на це запитання можна знову братися до нашої роботи.
Так-от, чи охоплює це пояснення всі випадки мовних похибок? Я дуже схильний у це вірити, і саме тому, що кожного разу, досліджуючи ту чи ту мовну похибку, можна дійти до такого тлумачення Але це аж ніяк не свідчить, ніби без такого механізму мовної похибки не станеться. Адже відповідь може бути така: «З погляду теорії нам це байдуже, бо висновки, якими ми хочемо скористатись для вступу до психоаналізу, будуть слушні навіть тоді, коли нашим уявленням відповідатиме лише невелика кількість мовних похибок, хоч у даному разі тим уявленням відповідає переважна більшість їх». На наступне запитання, чи можна уявлення, сформовані при вивченні
В ориґіналі неперевершена гра слів: Eischeißweibchen замість Eiweißscheibchen, яку тільки дуже приблизно можна відтворити як «жіноче засральце» замість «яечне кружальце». –
