на загальні принципи, але попервах це тільки припущення, здогад, і ми потім підтверджуємо його, проаналізувавши психічну ситуацію. Часом ми навіть змушені чекати дальших подій, про які немов провістила похибка, і лише тоді можемо підтвердити наші припущення.
Переконати мені вас у цьому нелегко, якщо я обмежуватимусь тільки мовними похибками, але і в цій сфері можна знайти напрочуд добрі приклади. Молодик, що хотів погуляювати з дамою, напевне, несміливий; даму, чий чоловік може їсти і пити все, що вона хоче, я знаю як жінку енергійну, що тямить, як заправляти в домі. Або візьмімо наступний приклад. На загальних зборах «Конкордії» один юний член виголошує палку опозиційну промову, в якій звертається до керівництва як до грошовних членів проводу; в цьому покручі вочевидь поєднані слова «грошовитий» і «шановний». Ми припускаємо, що в молодика виявилась порушувальна тенденція, спрямована проти його опозиційності, і вона, мабуть, якимсь чином пов’язана з грошима. Від свого інформатора ми й справді довідались, що в промовця завжди було сутужно з грошима і саме тоді він намагався позичити їх у когось. Тобто порушувальний намір можна, по суті, висловити такою думкою: «Будь поміркованіший у своїй опозиційності, це ті самі люди, які мають давати тобі гроші».
Перейшовши до інших різновидів хибних дій, я зможу подати вам набагато більше прикладів таких непрямих доказів.
Якщо хто забуває чиєсь, перед тим добре йому відоме власне ім’я або, попри всі намагання, насилу пригадує його, неважко припустити, що він зачаїв якісь недобрі почуття до власника того імені й не хоче про нього думати; додайте до цього ще й згодом з’ясовану психічну ситуацію, в якій сталася така похибка:
«Добродій Y безнадійно закохався в одну даму, яка невдовзі вийшла заміж за добродія X. Хоча добродій Y певний час уже був знайомий із добродієм X і навіть мав із ним ділові стосунки, він завжди забуває його ім’я, тож не раз, коли виникала потреба написати листа, був змушений дізнаватися те ім’я від чужих людей».[7]
Добродій Y вочевидь нічого не хоче знати про свого щасливого суперника. «Не думати – оце йому судилось».
Або: одна дама розпитує лікаря про спільну знайому, але називає при цьому її дівоче прізвище. Прізвище, яке та знайома взяла після шлюбу, дама забула. Натомість сповіщає, що була дуже невдоволена тим шлюбом і терпіти не могла чоловіка своєї приятельки.[8]
Про забування імен ми ще чимало говоритимемо у зв’язку з іншими питаннями, а тепер нас цікавить головно психічна ситуація, в якій відбувається забування.
Забування намірів можна загалом приписати протилежним почуванням, які не дають виконати намір. Такої думки дотримуються не тільки психоаналітики, а й люди взагалі, визнаючи в своєму повсякденному житті все те, що відкидають у теорії. Підопічний аж ніяк не виправдає свого покровителя, коли той вибачиться, що забув
За C. G. Jung [1907, 52]
За А. А. Brill [1912, 191]
