від одноплемінників.
– Діано, – загарчав Метью.
– Метью – і втрутився у відьмацькі справи? – витріщився Гелоуглас.
Я кивнула.
– А коли небезпека минула, ми з ним зійшлися.
– І все це сталося в суботу в проміжку від дванадцятої дня до сутінок? – Гелоуглас недовірливо похитав головою. – Придумайте щось переконливіше, тітонько.
– Тітонько? – Я отетеріло обернулася до Метью. Спочатку Бервік, потім Конгрегація, а тепер оце. – Оцей навіжений – твій племінник? Стривай, дай подумати. Ага – він син Болдвіна! – Гелоуглас був майже так само м’язистий та кремезний, як і дубоголовий братик Метью, і так само впертий. Були й інші Клермони, яких я знала: Жоффруа, Луїза та Гуго (про якого згадувалося лишень побіжно й таємничими натяками). Гелоуглас міг бути нащадком будь-кого з них – або іще кого-небудь, хто мав стосунок до розгалуженого родинного дерева Метью.
– Болдвін? – Гелоуглас аж сіпнувся. – Навіть іще до того, як я став вером, я й близько не підпустив би того монстра до моєї шиї. Моїм батьком був Гуго де Клермон. До вашого відома, мої одноплемінники були «ульфгеднарами», а не навіженими берсерками. Вони вдягалися у вовчі шкури і жили жагою крові. До того ж, я лише частково норвежець, і це – моя добра й лагідна частина, якщо хочете знати. Решта – від скóтів, через Ірландію.
– Оті скóти мають лиху вдачу, – зазначив Хенкок.
Гелоуглас підтвердив правоту свого напарника, легенько сіпнувши себе за вухо.
У тьмяному світлі блиснув перстень у вигляді маленької труни. Із неї виступав якийсь чоловік, а по краях виднівся вигравіруваний девіз.
– То ви лицарі, – мовила я, шукаючи поглядом схожий перстень на пальці в Хенкока. І знайшла – онде він, химерно начеплений на великий палець. Нарешті знайшлося підтвердження того факту, що Метью також мав стосунок до Ордену Лазаря.
– Ну-у-у-у, не зовсім так, – протягнув Гелоуглас, надаючи своєму голосу акценту тих самих шотландців, до яких, за його словами, він належав. – Стосовно цього питання точаться суперечки. Насправді ми – не такі собі благородні лицарі в сяючих обладунках, еге ж, Дейві?
– Авжеж. Але де Клермони мають глибокі кишені. Від таких грошей відмовитися важко, – зазначив Хенкок, – особливо, якщо навзамін отримуєш довге життя з усіма його принадами.
– А ще де Клермони – люті вояки. – Гелоуглас знову потер перенісся. Сплюснуте, наче колись його перебили, і воно так і не зрослося належним чином.
– Еге ж, еге ж. Ці вилупки спочатку мене вбили, а потім урятували. І при цьому вилікували моє скалічене око, – з ентузіазмом зазначив Хенкок, показуючи на своє спотворене віко.
– Значить, ви – вірні де Клермонам. – Хвиля полегшення прокотилася моїм тілом. Я б воліла мати Гелоугласа та Хенкока союзниками, а не ворогами, зважаючи на лихо, що на нас насувалося.
– Не завжди, – похмуро відповів Гелоуглас.
– Вірні, але не Болдвіну. Бо він – хитра й підступна
