чаклунстві. А тут, у замку, ми хоча й спимо поодинці і змушені коритися твоєму батьку, але він, можливо, знайде якусь відьму, згідну мені допомогти, – сказала я, усвідомлюючи, що досі похапливі рішення, які приймав Метью, ні до чого доброго не привели.
– Філіп любить пхати носа у чужі справи. А щодо знаходження відьми-наставниці, то можу запевнити тебе, що він любить їх не більше, аніж моя маман. Метью пильно придивився до подряпаної поверхні столу й пошкрябав пальцем цівочку свічкового воску, що затік до однієї з тріщин. – Можемо поїхати до мого будинку в Мілані. І провести там Різдво. Італійські відьми відомі своєю солідною репутацією чаклунок та безстрашними пророцтвами майбутнього.
– Тільки не Мілан. – Філіп з’явився перед нами зі швидкістю урагану й ковзнув поруч зі мною на лаву. Метью ретельно уповільнював свою швидкість та стримував силу, роблячи шанобливу поправку на мої нерви теплокровної істоти. Так само чинили й Марта, Міріам, Маркус та Ізабо. Його ж батько такої завбачливості та поваги не виявляв.
– Я вже здійснив свій акт синівського послуху й вірності, Філіпе, – стримано мовив Метью. Тому причини подальшого перебування тут я не бачу, а в Мілані нам буде добре. До того ж, Діана володіє тосканським діалектом.
Якщо він мав на увазі італійську мову, то мої знання в її царині обмежувалися хіба що здатністю замовити страву в ресторані або книгу в бібліотеці. Чомусь я мала сумнів, що цього буде достатньо для повноцінного спілкування.
– Сподіваюся, що це стане їй у великій пригоді. У такому разі, шкода, що ви не їдете до Флоренції. Утім, після останніх витівок у тому місті ти іще довго будеш там персоною нон-грата, – спокійно відповів Філіп. – Parlez-vous français, madame (Розмовляєте французькою, мадам)?
– Oui, – обережно відповіла я, побоюючись, що розмова недарма – і не на добре – набуває багатомовного характеру.
– Гм-м-м, – нахмурився Філіп. – Dicunt mihi vos es philologus (Мені казали, що ви філолог).
– Діана науковець, – роздратовано втрутився Метью у розмову. – Якщо хочеш перевірити її фаховий рівень, то я можу надати тобі таку можливість після сніданку, в приватній атмосфері.
– Loquerisne latine (Розмовляєте латиною)? – поцікавився Філіп так, наче й не почув свого сина. – Millás elliniká (Розмовляєте грецькою)?
– Mea lingua latina est mala (Я погано розмовляю латиною), – відповіла я, поставивши на стіл чашку зі своїм вином. Філіп витріщився на мене, явно ошелешений моєю жахливою відповіддю в стилі школярки-трієчниці, і вираз його обличчя живо нагадав мені жахи екзамену з латині. Покладіть переді мною латинський алхімічний текст, і я зможу його прочитати. Але до дискусії я була неготова. Сподіваючись, що я попала в точку, вирахувавши, що друге його запитання стосувалося знання грецької, я хоробро бовкнула:
– Tamen mea lingua graeca est peior (А моя грецька мова іще гірша).
– Тоді й цією мовою говорити не будемо, – пробурмотів Філіп із явним незадоволенням у голосі. А потім повернувся до Метью й обурено спитав:
– Den tha ekpaidéfsoun gynaíkes sto méllon?
– Батьку,
