й не називав. А ти, Маттеусе? – Батько з сином обмінялися такими поглядами, що я занепокоїлася долею столу на хрестоподібних ніжках, що їх розділяв.
– А я гадала, що старший – ви. Якщо я зватиму кухаря «шеф», то як же тоді я зватиму вас? – Мій гострий дотеп на мить відволік увагу Метью, який вже був готовий учепитися своїми довгими пальцями у батькову горлянку.
– Усі тутешні звуть мене «сір» або «батько». Яке з цих двох подобається вам більше? – питання, що його поставив мені Філіп, було улесливе, але небезпечне.
– Зви його «Філіп», от і все, – пробурчав Метью. – Він має багато титулів, але поки ти їх вимовлятимеш, у тебе язик розпухне.
Філіп люто вишкірився на сина.
– Бачу, ти втратив розум, але не втратив свого нахабства. Залиш хатнє господарство своїй жінці й поїхали зі мною верхи. Ти якийсь охлялий, тобі треба прогулятися й освіжитися. – І Філіп задоволено потер руки, передчуваючи задоволення.
– Я не залишу Діану саму, – відказав Метью, знервовано крутячи пальцями величезну срібну сільничку – попередницю скромної череп’яної посудинки, яка стояла у мене біля плити в Нью-Гейвені.
– А чом би й ні? – пирхнув Філіп. – Ален буде їй нянькою.
Метью відкрив було рота, щоб відповісти, але я перервала його.
– Батьку, – звернулася я до Філіпа милим голосочком, встряючи в перепалку. – Можна мені поговорити наодинці з чоловіком, перш ніж він зустрінеться з вами у конюшні?
Філіп зіщулив очі. А потім підвівся й повільно вклонився у мій бік. Уперше цей вампір зробив рух із більш-менш нормальною швидкістю.
– Ясна річ, мадам. Я пошлю за Аленом, щоб він вам прислуговував. Насолоджуйтеся можливістю побути наодинці, поки ви її маєте.
Метью почекав, не зводячи з мене очей, поки його батько пішов з кімнати.
– Що ти замислила, Діано? – тихо спитав він, коли я підвелася і повільно рушила до нього навколо столу.
– А чому це Ізабо у Трірі? – поцікавилася я.
– А яка різниця? – ухильно відповів Метью.
І тут я заматюкалася, як простолюдинка, від чого вираз невимушеності враз злетів з обличчя Метью. Минулої ночі, лежачи в пропахлій трояндами спальні Луїзи, я мала вдосталь часу, щоб вибудувати низку подій минулого тижня й узгодити їх із тим, що я знала про цей історичний період.
– Велика різниця, бо в Трірі їй більше нема чого робити, окрім як на відьом полювати! Один із слуг перелякано кинувся геть з кімнати, попрямувавши до парадних дверей. Однак біля каміна залишалося іще двоє чоловіків, тому я стишила голос. – Тут не місце й не час обговорювати роль твого батька в геополітиці ранньої доби новітньої історії, трагічну загибель батька Гелоугласа чи те, як кардинал дозволив тобі помикати ним так, наче Сен-Мішель – це твій приватний острів. Ти сам мені про це розповіси. А іще нам конче необхідний додатковий час та конфіденційна обстановка, щоб ти докладніше розповів мені про аспекти вампірського парування.
Я
