чи то батники з погончиками. Один день був відведений для виїздів у райцентри Київської області. «Ікарус» з делегацією, здається, з Котбуса, хоча, можливо, й з Карл-Маркс-Штадта вирулив зі столиці і погнав по шосе на північ, а вже через годину п'ятнадцять заїхав на центральну площу старого містечка, де з короваєм, духовим оркестром і зігнаною з обох шкіл і єдиного технікуму масовкою нетерпляче очікувало місцеве комсомольське начальство. Керівник німецької делегації, секретар окружкому вільної німецької молоді політішеляйтер Хайке Кромберг, огрядна світловолоса молода жінка з блакитними очима й рішучими манерами, не звертаючи уваги на супроводжуючого від ЦК ВЛКСМ, який весь фестиваль їздив з групою і проявив себе сором'язливим інертним телепнем, з дверей автобуса оцінила ситуацію и дала команду групі виходити й крокувати за нею в напрямку короваю.
У білій сорочці, в чорному піджаку і бордовій краватці, перший секретар тамтешнього райкому комсомолу Станіслав Іванович Куцекінь відразу зрозумів, хто у німців головний, відняв рушник з пишною білою хлібиною, увінчаною сільницею, у змученого годинним стоянням з величезним буханцем у руках активіста і під рев оркестру, що виконував чомусь «Амурські хвилі», кинувся до Хайке. Вона вже знала, що слід робити: відламала окраєць, занурила краєчок в сіль, спробувала, прийняла дар разом з рушником, тут же віддала його помічнику, вивільненими руками міцно обняла симпатичного господаря і, смачно триразово розцілувавши, голосно сказала: «Гутен таг, лібер геноссе!», а потім повторила російською:» Здравствуй, дорогой товарищ!» Тут оркестр закінчив музичну фразу і замовк. Приголомшений лібер геноссе, очманілий від поцілунків і ароматів закордонних парфумів, раптом виявив, що всі заздалегідь приготовані привітальні фрази німецькою мовою з голови випарувалися, тому він просто сказав «Ласкаво просимо!» і всупереч сценарію дав відмашку диригенту. Той не розгубився – духова мідь гаркнула туш.
На весь офіціоз: на мітинг з гімнами, на екскурсії в тамтешній краєзнавчий музей і технікум – вистачило двох з половиною годин, а потім німецька делегація і місцеві активісти вирушили на берег мальовничої річки Тетерів, де з ранку диміли польові кухні, були поставлені столи, а хазяйновиті комсомолки їх накривали, не відчуваючи нестачі в продуктах, виділених головами передових колгоспів у вигляді шефської допомоги райкому для проведення міжнародного заходу. Зі спиртним було вирішено просто: закупили по двадцять пляшок горілки і сухого вина, а як стратегічний запас – людей-то сила-силенна: німців чоловік сорок та наших десятків зо два – був зарезервований сорокалітровий бідон самогонки найкращої очистки й підвищеної міцності.
Само собою вийшло, що Хайке і Станіслав – керівники – опинилися за столом поруч.
– Горілка? – випивши першу чарку за проголошену тостом інтернаціональну дружбу, розчаровано запитала Хайке, що непогано говорила по-нашому. «Не догодив», – зрозумів Станіслав і запропонував:
– Може,
