style="font-size:15px;"> – Здається, я трішечки був задрімав. Я люблю тебе, тату. Я так тебе чекав.
– Я теж люблю тебе, Дене. Я дещо нам привіз. Гадаю, ти вже достатньо великий, щоб занести це нагору?
– Звісно, авжеж!
– Док Торренс, найдужчий чоловік у світі, – промовив Джек, куйовдячи сину волосся. – Який має хобі засинати на вуличних перехрестях.
Потім вони рушили до дверей, а мама спустилася на ґанок їх зустріти і Денні зупинився на другій сходинці, дивлячись, як вони цілуються. Їм було радісно бачити одне одного. Коханням променіло від них так само, як від тих хлопця з дівчиною, що були ішли вулицею, тримаючись за руки. Денні радів.
Пакет з покупками – всього лиш пакет з харчами – потріскував у нього в руках. Усе було добре. Тато вдома. Мама його кохає. Нічого поганого нема. І не все з того, що йому показував Тоні, завжди траплялося.
Але страх засів у нього біля серця, глибокий, огидний, він угніздився довкола його серця й того непіддатного розумінню слова, яке він побачив у дзеркалі своєї душі.
Розділ п’ятий. Телефонна будка
Джек зупинив «фольксваген» перед аптекою «Рексолл» у Тейбл Месі й дозволив двигуну самому заглухнути[36]. Йому вкотре подумалося, чи не варто було б зважитись на заміну бензонасоса, і вкотре він запевнив себе, що той їм зараз не по грошах. Якщо цей маленький автомобільчик спроможеться добігати до листопада, він усе одно потім піде на цілком заслужений відпочинок. У листопаді снігу там, у горах, навалить вище за дах цього «жука»… можливо, вище навіть за три «жуки», поставлені один на одного.
– Хочу, щоб ти посидів у машині, доку. Я тобі принесу шоколадний батончик.
– А чому мені не можна піти?
– Мені треба зателефонувати. Це приватна справа.
– Це тому ти не подзвонив з дому?
– Рахунок.
Венді, попри їхні непевні фінанси, наполягла на домашньому телефоні. Аргументуючи це тим, що з малою дитиною – особливо такою, як Денні, у котрого іноді трапляються напади непритомності, – вони не можуть собі дозволити залишитися без зв’язку. Тому Джек розпрощався з тридцятьма доларами за установку, вже погано, а ще дев’яносто заплатив як гарантійний внесок, що було дійсно вразливим. І відтоді той телефон мовчав, окрім двох помилкових дзвінків до них.
– Тату, а можна мені «Бейбі Рут»[37]?
– Так. А ти сидітимеш тут спокійно, не гратимешся з важелем перемикання передач, гаразд?
– Гаразд. Я буду дивитися мапи.
– От і добре.
Джек виліз, а Денні відкрив бардачок «жука» і витяг п’ять потертих мап, що їх безплатно дарували на автозаправках: Колорадо, Небраска, Юта, Вайомінг, Нью-Мексико[38]. Він любив дорожні мапи, любив простежити пальцем, куди ведуть дороги. На його переконання, дорожні мапи були найкращим, що дав переїзд на Захід.
В аптеці Джек попрямував до прилавка, де купив
«Rexall» – заснована 1903 року мережа аптечних крамниць; Table Mesa – «Столова гора», південне передмістя Боулдера.
«Baby Ruth» – шоколадні батончики трьох різних розмірів, що випускаються з 1921 року.
Практика дарувати автомобілістам дорожні мапи з позначеними на них місцями розташування автозаправочних станцій конкретної компанії була поширена в США від 1920-х років, але занепала після нафтової кризи 1970-х.
