четвертий. Примарний край
Денні здався о чверть на п’яту і піднявся нагору, де його чекало молоко і печиво. Він поглинав їжу, дивлячись у вікно, а потім пішов поцілувати матір, яка прилягла відпочити. Вона запропонувала йому залишитися в хаті, подивитися «Сезам-стрит»[31] – так швидше летітиме час, – але він рішуче похитав головою і пішов назад, на своє місце на бровці. Уже була п’ята, і, хоча він не мав годинника та й час за ним не дуже-то вмів визначати, Денні усвідомлював, що той минає, бачачи, як подовжуються тіні, як надвечірнє світло набуває золотавого відблиску.
Вертячи в руках планер, він мугикав собі під ніс:
– Скачи д’мене, Лу, ой, та мені все одно… скачи д’мене, Лу, ой, та мені все’дно… мій пан поїхав геть… Лу, Лу, скачи д’мене, Лу…[32]
Вони співали цю пісню всі разом в дитсадку «Джек та Джилл»[33], до якого він ходив у Стовінгтоні. Тут він дитсадок не відвідував, бо тато тепер не мав грошей за нього платити. Він знав, що матір з батьком через це хвилюються, хвилюються, що це посилить його відчуття самотності (а ще дужче, хоча між ними це не промовлялося, що Денні звинувачуватиме їх), але насправді йому не хотілося більше ходити до «Джек та Джилл». То для малюків. Він поки ще не виріс великим, але ж уже більше й не малюк. Великі хлопці ходять до великої школи, і там їх годують гарячими обідами. У перший клас. Наступного року. А цей рік, це як бути десь між малюком і справжнім хлопцем. Та й гаразд. Він скучав за Скоттом і Енді – більше за Скоттом, – але однаково все гаразд. Здавалося, чекати, що трапиться далі, найкраще одному.
Він дуже багато чого розумів про своїх батьків і знав, що їм часто це не подобається, а ще часто бувало так, що вони відмовлялися вірити в його розуміння. Але одного дня вони змушені будуть повірити. Він готовий зачекати.
Хоча це дуже погано, що вони не здатні вірити більше, особливо в такі часи, як тепер. Мама лягла у квартирі до ліжка і ледь не плаче, так вона тривожиться за тата. Дещо з того, що її тривожить, занадто доросле для розуміння Денні – якісь непевні речі, пов’язані з безпекою, татовою самооцінкою, його почуттями провини і роздратування і страху перед тим, що на них чекає, – але дві головні думки в її голові саме зараз були про те, що з татом сталася якась аварія в горах («чому ж він тоді не зателефонував?»), та про те, що тато зірвався і робить Оте Погане. Денні дуже добре знав, що таке Оте Погане, відтоді як Скотті Еронсон, який був на півроку старшим, йому це пояснив. Сам Скотті це знав, бо його тато також робив Оте Погане. Якось, розповідав йому Скотті, його тато вдарив його маму просто в око і збив її з ніг. Врешті-решт мама з татом Скотті отримали РОЗЛУЧЕННЯ через Оте Погане, і коли Денні познайомився зі Скотті, той жив уже з мамою, а зі своїм татом бачився тільки по вікендах. Найбільшим жахом у житті Денні було РОЗЛУЧЕННЯ, слово, що завжди виринало в його голові у вигляді напису, намальованого червоними літерами, по яких, сичачи, повзали змії. У РОЗЛУЧЕННІ твої батьки більше не живуть разом. Вони змагаються за тебе перед суддею (грають у теніс? у бадмінтон? Денні не був певен,
«Sesame Street» – започаткований 1969 року й триває досі розважально-освітній дитячий телесеріал, головною метою якого є підготовка малюків до навчання в школі; сьогодні транслюється в понад 140 країнах.
«Skip to My Lou» – танцювальна пісня ковбоїв часів освоєння Дикого Заходу, що згодом стала дитячою.
Поширена назва високоякісних приватних дошкільних установ, запозичена від старовинної англійської лічилки про те, як хлопчик Джек і дівчинка Джилл невдало сходили з відром по воду.
