спало на думку, що ця ненависть може означати в практичному сенсі; він тільки потім усвідомив, що вона могла кинути його того ж вечора, поїхати в мотель, щоби вранці звернутись до адвоката з розлучень; або викликати поліцію. Він тільки бачив, що власна дружина його ненавидить, і через це почувався приголомшеним, зовсім самотнім. Він почувався жахливо. Так почуваються перед наближенням смерті. А тоді вона, з повислим на згині її ліктя ридаючим сином, бігом кинулася до телефону і набрала номер шпиталю, але Джек не пішов за нею, він так і стояв серед свого розореного кабінету, відчуваючи запах пива і думаючи…)
«Дав волю норову».
Він різко провів собі долонею по губах і слідом за Ватсоном пішов до бойлерної. Там було сиро, але щось більше за сирість змусило вкритися хворобливим, гидотним потом лоб, живіт і ноги Джека. Спогади це зробили, такі тотально потужні, що той вечір, здалося, трапився не два роки, а дві години тому. Жодного строку давнини не існувало. Знову назад повернулися сором і огида, відчуття повної власної нікчемності, а це відчуття завжди викликало в ньому бажання випити, а бажання випити призводило до ще чорнішого відчаю… а чи матиме він колись бодай єдину годину, не тиждень і навіть не день, зауважте собі, всього єдину невсипущу годину, коли ця спрага до випивки не вражатиме його отакими своїми сюрпризами?
– Тут бойлер, – оголосив Ватсон. Видобувши із задньої кишені червоно-синю хустку, він з рішучим рохканням висякався і знову заховав хустку подалі з очей, попередньо до неї зазирнувши, чи не побачить там чогось цікавого.
Сам бойлер стояв на чотирьох бетонних блоках: то був довгий, циліндричної форми, металевий котел у мідній, часто латаній обшивці. Осілий під плутаниною труб і рурок, що зміїлися вгору, під високу, прикрашену гірляндами павутиння стелю підвалу. Правіше Джека пролягали дві великі теплопровідні труби, що йшли крізь стіну від топки в сусідньому приміщенні.
– От манометр, – поплескав по приладу Ватсон. – Фунти на квадратний дюйм. Гадаю, ви це мусіте знати. Зараз я догнав його до сотні, тож у номерах вночі троха зимно. Деякі з гостей скаржаться, але якого хера? Однаково вони божевільні, якщо їх принесло сюди у вересні. Крім того, він уже малюк старенький. Латок на собі має більше, ніж той комбінезон, що його добродії віддають задарма.
Знов з’явилася хустка. Рохкання. Позирк. Хустка зникла.
– Бісова застуда, – невимушено пояснив Ватсон. – Щовересня до мене чіпляється. Повсякчас або тут пораюся, біля цього старого курваля, або траву стрижу, або граблями той роук-корт рівняю. «Вистудися, і вчепиться застуда», – як приказувала моя стара матінка. Хай її Господь милує, вона уже шість років, як померла. Рак доконав. Щойно той рак тебе вчепить, зразу можеш складати заповіт.
Вам варто тримати тиск не більший за піісят, ну хіба, шіісят. Містер Уллман, так той каже гріти західне крило один день, наступного дня – середню частину,
