він повитягає свої гросбухи і три години товкмачитиме про те, що ми не можемо собі дозволити новий котел до тисяча дев’ятсот вісімдесят другого року. Я вам кажу, одного дня все тут зірветься в повітря аж до небес, я лише надіюся, що той жирний мудак теж злетить на цій ракеті. Господи, хтілося б мені бути таким же милосердним, як моя матір. Вона вміла побачити в кожному щось хороше. Ну а я, я лихий, мов та хора на свербіж зміюка. Та ну нахер, така вже вдача, й нічого з тим не вдієш.
А ще ви мусіте не забувати спускатися сюди двічі на день і раз під ніч, перш ніж вкластися в ліжко. Мусіте перевіряти тиск. Якщо забудете, він повзтиме й повзтиме і ви з усьою вашою сім’йою запросто можете прокинутися десь, нахер, аж на місяці. Просто скидайте його потроху і не матимете жодних проблем.
– Який тут верхній поріг?
– Ох, та за сертифікатом двіста піісят, але тепер він може вибухнути куди як раніше. Ви не затягнете мене сюди постояти біля нього, коли на шкалі буде сто вісімсят.
– Тут нема автоматичного відключення?
– Нє, тут нема. Цю штуку було побудовано ще до того, як почали вимагати такі речі. Це тепер федеральний уряд скрізь пхається, хіба нє? ФБР нишпорить у пошті, ЦРУ підслуховує бісові телефони… а гляньте-но, що трапилося з отим Ніксоном. Хіба то було не жалюгідне видовище?
Але якщо ви регулярно спускатиметеся сюди й перевірятимете тиск, усе з вами буде гаразд. І не забувайте перемикати клапани, як той закомандував. Жоден із номерів не прогріватиметься дужче за сорок п’ять[22], хіба що зима буде на диво теплою. А своє помешкання топитимете, як вам подобається.
– А як щодо водопроводу?
– Окей, я якраз на це верну. Он там, поза цією аркою.
Вони пройшли в довге, прямокутне приміщення, що, здавалося, простягнулося на цілі милі. Ватсон смикнув за певний шнур, і єдина жарівка на сімдесят п’ять ватів обсипала якимсь хворобливим, хитливим світлом ту місцину, де вони зупинились. Прямо попереду виднілося дно ліфтової шахти, товсті, важко засмальцьовані троси тягнулися до двадцятифутового діаметра шківів і величезного, геть замаслюженого мотора. Усюди були газети, зв’язані в пачки підшивками, у картонних коробках. На інших коробках були написи: Звіти, або Рахунки, або Квитанції – ЗБЕРІГАТИ! Пахло пожовклістю й цвіллю. Деякі з коробок розвалилися, розсипавши по долівці пожовклі, хирляві папери, яким уже було, либонь, років зо двадцять. Джек роздивлявся навкруги, немов заворожений. Тут, похована у цих зогниваючих коробках, могла міститися вся історія «Оверлука».
– Скурвієш тут, поки змусиш цього ліфта робити, – промовив Ватсон, кивнувши великим пальцем у той бік. – Я знаю, що Уллман підмазує контролера з ліфтінспекції штату дорогими вечерями, аби лиш тримати фахового механіка нахер подалі від цього одоробала. Ну, а осьдечки ваш центральний ствол вод’гону.
Перед ними здіймалися, гублячись з виду в мороці, п’ять величеньких труб, кожна обкутана стягнутою сталевими обручами ізоляцією.
+45 ˚F = +7,22 ˚С.
