твоєю єдиною жінкою,Звісно, не стану одною з твоїх собак[49].
Співала Біллі Голідей? Чи хтось прозаїчніший, на кшталт Пеґґі Лі[50]? Яка різниця. То звучало брутально й тужливо, і в тиші її голови так соковито, немов з якогось із отих старомодних музичних автоматів, либонь з «Вурліцера», коли лишилося півгодини до закриття закладу[51].
Відпливаючи вдалечінь від притомності, вона загадувалася, у скількох ліжках їй довелося спати з цим чоловіком, що зараз лежить поряд. Вони познайомилися в коледжі і вперше кохалися в його помешканні… це трапилося менш ніж за три місяці після того, як матір вигнала її з дому, наказавши ніколи не повертатися, а якщо їй кудись хочеться, нехай їде до свого батька, оскільки це через неї вони з ним і розлучилися. Це було тисяча дев’ятсот сімдесятого. Так давно? Уже через семестр вони почали жити разом, знайшли собі роботи на літо і винайняли окрему квартиру, коли розпочався останній курс. Тамтешнє ліжко вона пам’ятала найкраще, велике, двоспальне, продавлене посередині. Коли вони кохалися, іржаві пружини рипіли в ритм. Тієї осені вона нарешті спромоглася порвати зі своєю матір’ю. Їй допоміг Джек. «Вона бажає й надалі тебе гризти, – сказав він. – Щоразу, як ти їй телефонуєш, щоразу, як ти приповзаєш до неї, благаючи пробачення, вона має можливість угризати тебе твоїм батьком. Їй це вигідно, Венді, бо таким чином вона може продовжувати прикидатися, ніби у всьому винна ти. Але тобі це не на користь». Того року вони обговорювали це знову і знову, лежачи в ліжку.
(Джек сидить, обв’язавшись навкруг талії простирадлом, сигарета жевріє в нього між пальців, він дивиться їй у вічі – на такий напівгумористичний, напівсердитий манер – і напоумлює її: «Вона наказала тобі ніколи не повертатися додому, так? Ніколи не з’являтися їй на поріг, так? Чому ж тоді вона не кладе слухавку, коли чує тебе? Чому вона тобі тільки й каже, що ти не можеш завітати до неї, якщо з тобою буду я? Бо боїться, що я можу дещо її пригальмувати. Дівчинко, вона бажає продовжувати гнобити тебе безпосередньо. Дурненька ти, якщо все ще дозволяєш їй це робити. Вона тобі наказала ніколи не повертатися, то чому б не зловити її на слові? Вгамуйся». І врешті-решт вона з ним погодилася.)
То була Джекова ідея – розійтися на якийсь час, «осмислити перспективу стосунків», як він це пояснив. Вона злякалася, що він захопився кимось іншим. Пізніше з’ясувалося, що це не так. Навесні вони знову були разом, і він спитав, чи відвідувала вона свого батька. Вона аж скинулася, немов батогом уперіщена.
Звідки ти знаєш?
Тінь знає.
Ти шпигував за мною?
І його неможливий сміх, від якого їй завжди ставало ніяково – ніби їй вісім рочків і він здатен бачити її мотивації краще за неї саму.
Тобі потрібен був час, Венді.
Для чого?
Гадаю… розібратися, за кого з нас тобі хочеться вийти заміж.
Джеку, що це ти таке кажеш.
Вважай, що я роблю тобі пропозицію.
Весілля. Її батько там був, матері не було. Їй відкрилося, що вона може з цим жити, якщо поряд є Джек. Потім з’явився Денні,
Приспів з блюзу «I Know You Rider» («Я тебе знаю, вершнику»), вперше записаного збирачами американського фольклору 1934 року у в’язниці від чорної дівчині, що сиділа за вбивство, й відтоді переспіваного безліччю професійних співаків та гуртів.
Billie Holiday (справжнє ім’я Eleanora Fagan: 1915–1959) – видатна джазова співачка, чий вокальний стиль вплинув на подальший розвиток американської музики; Peggy Lee (справжнє ім’я Norma Egstrom: 1920–2002) – солістка оркестру Бенні Ґудмена та багатьох інших джаз-бендів, композиторка і яскрава поп-співачка.
«Rudolph Wurlitzer» (1853–2009) – американська компанія, що виробляла висококласні музичні інструменти та музичні автомати з якісним звучанням (джукбокси під цим брендом продовжує випускати німецька компанія).
