й він почне пестити мене. Я можу вдати оргазм, – і вже вдавала його не раз, – але домогтися зусиллям волі, щоб тіло в мене зволожилося, не можу.
Мені доведеться сказати йому, що я дуже стомлена, і він, ніколи не показуючи, що йому обридли такі відповіді, поцілує мене, повернеться на другий бік, подивиться останні новини на своєму телевізорі або відкладе це на завтрашній день. А я крутитимуся в ліжку, щоб справді відчути себе стомленою, дуже стомленою.
Але не завжди все відбувається так. Іноді мені доводиться брати на себе ініціативу. Я не можу відштовхувати його дві ночі поспіль, бо тоді він заведе собі коханку, а я нізащо не хочу втратити його. Завдяки легенькій мастурбації я зволожую своє тіло, і все повертається до норми.
«Усе повертається до норми» означає, що нічого вже не буде таким, яким було колись, коли кожне з нас ще було таємницею для другого.
Зберігати вогонь після десяти років шлюбу здається мені істотним відхиленням від норми. І щоразу, коли вдаю втіху від сексу, я трохи помираю всередині. Трохи? Схоже, я спустошую себе набагато швидше, ніж сподівалася.
Мої подруги називають мене щасливою, бо я брешу їм, що ми з чоловіком часто кохаємося, а вони брешуть мені, кажучи, що не знають, як їхнім чоловікам щастить так довго зберігати до них інтерес. Вони стверджують, що секс у шлюбі є цікавим лише в перші п’ять років, а надалі треба застосовувати трохи «фантазії». Треба, мовляв, заплющити очі й уявити собі, що сусід лежить верхи на тобі й робить речі, які ніколи не наважився б зробити чоловік. Уявити, що він і чоловік володіють тобою водночас, удаючись до всіх можливих збочень і всіх заборонених ігор.
Сьогодні, коли я відводила дітей до школи, то подивилася на свого сусіда. Я ніколи не уявляла собі, щоб він лежав на мені, я волію радше думати про юного репортера, який працює зі мною і, здається, постійно перебуває в стані страждання й самоти. Я ніколи не бачила, щоб він намагався когось звабити, і саме в цьому його чарівність. Усі жінки в редакції час від часу говорили, що хотіли б «подбати про нього, бідолаху». Я думаю, він це розуміє й задовольняється бути простим об’єктом бажання – нічого іншого він не потребує. Можливо, він почуває те саме, що й я: жахливий страх ступити крок уперед і все зіпсувати – не мати ні роботи, ні родини у своєму теперішньому житті й майбутньому.
Але зрештою… Я подивилася на свого сусіда сьогодні вранці й відчула велике бажання заплакати. Він мив автомобіль, і я подумала: «Поглянь-но, ось іще одна людина, схожа на мого чоловіка й на мене. Настане день, коли ми робитимемо те саме. Наші діти виростуть і переселяться до іншого міста або до іншої країни, ми вийдемо на пенсію й митимемо свої автомобілі, – а може, комусь заплатимо, щоб зробили це для нас. Але після певного віку важливо робити бодай що-небудь, аби згаяти час, показати іншим, що наші тіла ще підкоряються нам, що ми не втратили уявлення про гроші й досі спроможні смиренно виконувати якусь роботу».
Чистий автомобіль чи ні – яка різниця для світу? Але того ранку лише
