Адюльтер. Пауло Коельйо

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Адюльтер - Пауло Коельйо страница 3

Адюльтер - Пауло Коельйо

Скачать книгу

що ми спроможні виробляти лише сир, шоколад, корів і годинники, що ми віримо в існування банку на кожному розі вулиць у Женеві. Ми анітрохи не зацікавлені в тому, щоб змінити таку думку про себе. Ми живемо щасливо, не знаючи вторгнення варварів. Усі ми озброєні до зубів: позаяк військова служба в нас обов’язкова, то кожен швейцарець має вдома рушницю, але годі знайти людину, яка наважилася б вистрелити в іншу.

      Ми щасливі, нічого не змінюючи протягом сотень років. Ми пишаємося тим, що залишалися нейтральними, тоді як Європа посилала своїх дітей на безглузді війни. Ми щасливі, що нам нікому не треба пояснювати, чому Женева з її кав’ярнями кінця дев’ятнадцятого сторіччя, з її літніми жінками, що прогулюються пішки по місту, здається мало привабливою.

      «Ми щасливі», – можливо, таке твердження буде хибним. Усі в нас щасливі, крім мене, яка в ці хвилини їде на службу, міркуючи про те, що зі мною негаразд.

      Бувають дні, коли газета шукає цікавих новин, крім звичайних автомобільних аварій, нападів на людей (переважно без застосування зброї) та пожеж (до старого помешкання прямують десятки автомобілів із висококваліфікованим персоналом, бо дим від забутої на плиті печені може створити справжню паніку).

      Повернувшись додому, я знаходжу втіху в готуванні страв та в накритому столі, за яким збирається вся родина, дякуючи Богу за ту їжу, яку ми споживаємо. Та коли сутеніє, після вечері кожен прямує у свій куток – батько допомагає дітям із домашнім завданням, мати прибирає в кухні, готує гроші та список завдань для служниці, яка завтра прийде дуже рано.

      Протягом цих місяців я іноді почувалася дуже добре. Мені здавалося, що моє життя має сенс, що саме таку роль має виконувати людина на Землі. Діти помічають, що їхня мати перебуває в мирі, чоловік поводиться зі мною лагідніше й уважніше, і весь дім ніби наповнюється власним світлом. Ми подаємо приклад щасливого життя для всієї вулиці, для міста, для держави (яку ми тут називаємо округою), для країни.

      Але зненацька, без будь-якого раціонального пояснення я провалююсь у глибокий смуток і не можу стримати сльози. Плачу я у ванній, бо там ніхто не почує моїх схлипувань і не поставить мені запитання, яке я найбільше ненавиджу чути: «Із тобою все гаразд?»

      Атож, чому зі мною не має бути все гаразд? Ви бачите щось погане в моєму житті?

      Нічого поганого в ньому нема.

      Хіба що ніч, яка наповнює мене тривогою.

      Або день, що не дарує мені ніякого ентузіазму.

      Або щасливі спогади минулого, коли речі, які могли бути, так і не відбулися.

      Або прагнення до пригод, ніколи не реалізоване.

      Або жахливе відчуття не знати, що станеться з моїми дітьми.

      І тоді моя думка починає обертатися навколо негативу, завжди одних і тих самих речей, ніби демон причаївся в кутку моєї кімнати, щоб стрибнути на мене й сказати: те, що я називала «щастям», було короткочасним, це не могло тривати довго.

Скачать книгу