вдала, ніби не почула його. Вона тільки наддала ходи, зазираючи в мертвотні обличчя в’язнів.
– Назад! Гей, ви! Жінко! Негайно! Прокляття, ви що, не чуєте?
Лаючись, есесівець підбіг до них.
– У чім річ? – запитав Гребер.
– У чім річ?! Вам що, позакладало? Чи, може, ще щось?
Гребер завважив ще одного есесівця. Це був обершарфюрер. Гребер не наважувався гукнути Елізабет; він знав, що вона не вернеться.
– Ми тут дещо розшукуємо, – пояснив він есесівцю.
– Що? Припинити розмови!
– Ми тут загубили одну річ, брошку. Це був вітрильник з діамантами. Ми тут проходили вчора пізно ввечері й загубили. Може, ви бачили?
– Що?
Гребер повторив свою вигадку. Він бачив, що Елізабет обійшла вже майже половину в’язнів.
– Тут нічого не знаходили, – заявив обершарфюрер.
– Та він бреше, – сказав есесівець. – У вас є документи?
Гребер мовчки подивився на нього. Він охоче затопив би йому в пику. Есесівець мав не більше двадцяти років. «Штайнбреннер, – подумав Гребер. – Гайні. Одним миром мазані».
– У мене не просто документи, а дуже добрі документи, – відповів він нарешті. – Крім того, оберштурмбанфюрер Гільдебрандт, якщо це вас цікавить, мій щирий друг.
Есесівець іронічно зареготав:
– А ще що ти скажеш? Може, фюрер теж твій друг?
– Фюрер ні.
Елізабет була вже майже в самому кінці вервечки. Гребер неквапно дістав із кишені свідоцтво про одруження.
– Ходімо до ліхтаря. Зможете прочитати ось тут? Підпис мого свідка! А дату бачите? Сьогодні! Є ще запитання?
Есесівець втупив очі в папери. Обершарфюрер заглядав йому через плече.
– Це підпис Гільдебрандта, – підтвердив він. – Мені він знайомий. Але ви все одно не маєте права ходити тут. Це заборонено. Ми не можемо нічого вдіяти. Жаль вашої брошки.
Елізабет уже обійшла всіх.
– Мені теж, – відповів Гребер. – Звичайно, коли це заборонено, ми далі не шукатимемо. Наказ є наказ.
Він рушив навздогін Елізабет. Але обершарфюрер пішов поруч.
– Можливо, ми ще знайдемо брошку. Куди її надіслати?
– Гільдебрандтові, це буде найпростіше.
– Гаразд, – сказав обершарфюрер з повагою. – Нічого не знайшли? – поцікавився він в Елізабет.
Та вона вражено звела на нього очі, ніби щойно прокинулася.
– Я розповів обершарфюрерові про ту брошку, яку ми тут загубили, – швидко сказав Гребер. – Якщо її знайдуть, то зразу ж перешлють Гільдебрандту.
– Спасибі, – відповіла Елізабет здивовано.
Обершарфюрер заглянув їй в очі й кивнув.
– Можете на нас покластися. Ми лицарі СС.
Елізабет кинула погляд на в’язнів. Обершарфюрер помітив це.
– Якщо
