отак усе скинувши скопом. Трохи шкури з мене здерли. Але в той час у мене вже були серйозніші проблеми, ніж перейматися за якісь втрати на біржі.
– Ну, я думаю.
– Та коли я потрапив у Шоушенк, усе було в ажурі. Усе досі в ажурі. Поза цими мурами, Реде, існує чоловік, якого ще не бачила в лице жодна жива душа. У нього є номер соціального страхування й права на керування транспортним засобом, видані штатом Мен. Є свідоцтво про народження. Ім’я та прізвище – Пітер Стівенс. Чудове для анонімності, скажи?
– І хто він? – Я підозрював, що він зараз скаже, але повірити в це не міг.
– Я.
– От тільки не кажи, що в тебе був час зробити фальшиву ксиву, коли тебе вже пресували слідаки, – сказав я. – Чи що ти її доробляв, коли тебе судили за…
– Ні, цього я тобі не скажу. Фальшиву ксиву робив мій друг Джим. Він почав після того, як відхилили мою першу апеляцію, і вже навесні п’ятдесятого майже все необхідне було в нього на руках.
– Це ж треба, який у тебе був близький друг. – Я ще не вирішив, наскільки можу в усе це вірити: повністю, частково чи не вірити зовсім. Але день був теплий, пригрівало сонечко, а оповідка була збіса добра. – Усе це на сто один процент незаконно, отак-от виправляти фальшивий паспорт.
– Він був близьким другом, – погодився Енді. – Ми разом пройшли війну. Франція, Німеччина, окупація. Він був добрим другом. Знав, що це незаконно, але також знав, що в цій країні зробити фальшиве посвідчення особи дуже легко й цілком безпечно. Він узяв мої гроші – мої гроші, на які було сплачено всі податки, щоб ними не надто цікавилася податкова, – та інвестував їх від імені Пітера Стівенса. Це було в п’ятдесят першому. Сьогодні сума становить триста сімдесят тисяч доларів плюс якийсь дріб’язок.
Напевно, моя щелепа з глухим стуком упала на груди, бо він усміхнувся.
– Уяви собі всі ті компанії, у які люди хотіли б вкласти гроші з п’ятдесятого року, й у цьому переліку неодмінно будуть дві-три з тих, у які вклався Пітер Стівенс. Якби я не втрапив сюди, то на сьогодні нажив би вже сім-вісім мільйонів баксів. Був би в мене «ролс-ройс»… і виразка шлунка завбільшки з портативний радіоприймач.
Його руки опустилися на землю й стали перетирати її, шукаючи ще камінців. Рухалися вони невтомно й граційно.
– Я сподівався на краще, але готувався до найгіршого. Лише це й більше нічого. Фальшиве ім’я потрібне було, щоб зберегти той маленький статок, який мені вдалося врятувати. Я сховав картини, перетягнувши їх у безпечне місце подалі від шляху просування урагану. От тільки не знав, що ураган… що все це затягнеться так надовго.
Якийсь час я мовчав. У голові ніяк не вкладалося, що цей низенький худорлявий чоловік у тюремній сіряві поряд зі мною міг мати більше грошей, ніж начальник Нортон з усіма його схемами здатен заробити до кінця свого нікчемного життя.
– Коли ти сказав, що можеш найняти адвоката, ти точно не жартував, – зрештою промовив я. – Та за
