Тіна.
– Я думаю, у тата є фея-хрещена. Тато, мамо, дивіться, які в мене нігті! Еллен подарували лак із блискітками, і вона зі мною поділилася.
– Тобі дуже личить, мій гарбузику, – сказав Том.
Спочатку жарт, потім комплімент. Більше Піту було й не потрібно, аби зрозуміти, що він вчинив правильно. Абсолютно правильно. Адже вони не могли відправити гроші назад, вірно? У них же немає зворотної адреси. І, до речі, коли тато востаннє називав Тіну гарбузиком?
Лінда пильно подивилася на сина.
– Ти про це щось знаєш?
– Ні, але ви зі мною поділитеся?
– Розмарився, – сказала вона й повернулася до чоловіка, упершись руками в боки. – Том, хтось вочевидь помилився.
Том подумав, і, коли він заговорив, не було ні авкання, ні гавкання. Голос спокійний.
– Не схоже. – Він підсунув до неї конверт і постукав пальцем по своєму імені та адресі.
– Так, але…
– Ніяких але, Ліндо. Ми заборгували нафтовій компанії, але спочатку треба погасити борг за твоєю «Майстер-кард», інакше в тебе її заберуть.
– Так, але…
– Втратиш картку – втратиш кредитний рейтинг. – Як і раніше, незворушно. Спокійно і розважливо. І переконливо. Для Піта це звучало так, ніби батько довго хворів і тепер хвороба вперше відступила. Він навіть посміхнувся. Посміхнувся й торкнувся її руки. – Зараз твій рейтинг – єдине, що в нас є, тому нам слід його захищати. Та й потім, раптом Тіна має рацію, і в мене справді є чарівна хрещена.
«Ні, – подумав Пітер. – У тебе є чарівний хрещений».
Тіна сказала:
– Ой, зачекайте, я знаю, від кого це.
Усі повернулися до неї. Піт раптом весь запалав. Вона ж не могла дізнатися, адже так? Звідки їй знати? Тільки він сам, як дурень, сказав їй про скарби, і…
– Від кого, люба? – запитала Лінда.
– Від того фонду, що татові допомагав. Напевно, у них ще гроші знайшлися, ось вони їх і роздають.
Піт беззвучно видихнув, і тільки після цього зрозумів, що не дихав.
Том погладив її волосся.
– Вони б не стали надсилати готівку, гарбузику. Вони шлють чеки. А ще цілу купу бланків для заповнення.
Піт підійшов до плити.
– Зроблю какао. Хтось бажає?
Виявилося, усі бажають.
Конверти далі надходили.
Вартість переказу збільшувалася, але сума ніколи не змінювалася. Ні багато ні мало – зайві шість тисяч доларів на рік. Не бозна які гроші, але без податків і їх саме вистачало, аби родина Сауберсів не загрузла в боргах.
Дітям заборонили про це розповідати.
– Тіна все одно розбовкає, – одного вечора сказала Лінда Тому. – Ти й сам знаєш. Вона розповість своїй пришелепкуватій подружці Еллен, і та розбовкає по всьому світу.
Але Тіна зберегла таємницю, переважно через те, що брат, якого вона обожнювала, пригрозив більше не пускати її до своєї кімнати, якщо вона комусь хоч слово скаже, але здебільшого через
