непереконливість своєї історії і ніби збоку спостерігаючи власну незграбну фігуру з уявною скріпкою між великим і вказівним пальцями. З байдужим, сповненим нудьгою обличчям Пол вислухав його – і виклав на стіл конверт з грошима.
– Ви більше в нас не працюєте, Грегорі, – сказав він. – Шкода. Ви були непоганим робітником.
А Ольга, що за весь час не промовила ні слова, раптом глянула на нього і додала:
– І хлопцем ви були непоганим.
…Він не помітив канаву, залиту осінніми дощами, і вище колін влетів у крижану чорну воду. Вчепився за гілку, підтягнувся, проповз на животі жирною багнюкою і виліз з іншого боку. Може, на цьму місці вони втратять його слід. Може, йому вдастся зникнути.
Звільнення було катастрофою. Він кілька годин повільно кружляв вулицями міста, гамуючи банальне бажання напитися в дим. Потемнішало, почався дощ. Грег раптом вирішив поїхати до Елсі, комп’ютерниці, вона жила далеко, у передмісті. Вже тоді він помітив чорний «Ягуар», що нав’язливо маячив у дзеркалі, – і не надав цьому ніякого значення, він був не в стані надавати значення чому-небудь. А Елсі не було вдома, був тільки холодний жовтневий вечір, темна порожнеча між під’їздом і його машиною – і сухий безглуздий звук автоматної черги, що продірявила повітря там, де секунду тому була його голова.
А далі – класична голівудська погоня: його тіло працювало на невідомо коли і як набутих рефлексах, а свідомість безуспішно намагалася збагнути сенс цієї дикої ситуації. «І хлопцем ви були непоганим…» Документи в шухляді стола, які він не бачив! – але ж міг і побачити, і начальство вирішило не ризикувати. Він намагався знайти інше пояснення, це було занадто простим і принизливим, – проте, судячи з усього, єдино правильним. Ольга, жінка з маленькими залізними руками… їй насправді шкода, він був хорошим хлопцем…
Кущі знову стали суцільною стіною. Грег пішов напролом, залишаючи клапті одягу на пружних гілках, – і раптом ліс закінчився. Попереду тьмяно виблискував мокрий асфальт, самотній автомобіль промчав по шосе, висвітивши на мить невисокий навіс автобусної зупинки на тому боці.
Грег зупинився. Він абсолютно втратив відчуття місця – чи це та дорога, на якій згоріла його машина? – та ні, не міг же він зробити повне коло лісом, а які ще дороги тут є, – він геть не пам’ятав і не уявляв, який автобусний маршрут міг мати тут зупинку. Автоматично, ледь тягнучи ноги з налиплими кілограмами листя і багна, він поплентав до неї навскоси через шосе.
Вони з’явилися на дорозі одночасно: мирний, повільний, яскраво освітлений автобус – і чорний «Ягуар» з темними склами і прожекторами фар, спрямованими просто на Грега, в обличчя, в очі…
Він побіг, кульгаючи і спотикаючись, – але відчайдушно, як ніколи в житті. Вони могли не помітити його… вони мусили його не помітити!.. Автобус під’їздив до зупинки – а раптом він проїде мимо, раптом нікому не треба тут виходити?!
… Він важко привалився до закритих автобусних дверей
