не спи!
Ганнуся кинула на неї похмурий погляд.
– А я й не сплю.
– А що ж ти тоді робиш, що в тебе позаду гичок бурякових більше, ніж бур’яну? – посміхнулася Надія Карпенкова, поблискуючи лукавим поглядом темно-карих очей на засмаглому від сонця обличчі, що виглядало геть чорним на тлі білої хустини.
Ганнуся скосила на неї очі.
– Уже й задуматися не вільно?
Надія весело засміялась.
– Скажіть, будь ласка, які ж ми замислені! І про кого ж це ти думу думаєш? Чи не про ясного пана нашого агронома, який зараз розмовляє, а сюди очі вилупив, мало шию не виламує? – лагідним голосочком запитала Надія і знову не втрималася – зареготала на всю ланку.
Ганнуся завмерла на якусь мить, кинувши погляд туди, де лунав басовитий голос Омелянівни, й, угледівши там кремезну постать агронома, опустила очі.
– Ну й дурниці ти, Надько, верзеш, – пробурмотіла вона й замахала сапою, ретельно оминаючи молоде бадилля буряків та виполюючи бур’ян. Вона сподівалась, що Надія на цьому зупиниться. Але та й не збиралась.
– Чула я сьогодні сварку нашого агронома з дружинонькою, – мовила Карпенкова, позиркуючи на Ганнусю. – Верещала так біля двору, що гусаки діда Харитона не до дому, а до річки дременули.
Ганнуся знизала плечима.
– Мені її вереск не в диво.
– Та не скажи, такого ти, напевне, ще не чула, – загадково мовила Надія, виблискуючи тернистими очима своїми. – Голосила вона, що агроном їй зраджує, що вона йому не потрібна, а коли він огризнувся до неї, щоб не молола дурниць, вона закричала, мов несамовита: «А хто всю ніч кликав якусь Ганю?»
Промовивши останні слова, Карпенкова затихла, пильно, насмішкувато позираючи на розпашіле від спеки лице Ганнусі. Вона чекала, що та злякається, засоромиться, але дівчина тільки байдуже зиркнула на неї й запитала похмуро:
– І до чого ти все це мені розповідаєш?
– А хто ж у нас Ганна…
– Та по селу дівок з десяток набереться, не рахуючи молодиць, – сказала як відрізала Ганнуся, хоч самій зробилося водночас і страшно, і радісно. Он як, то він уже й у сні її бачить та гукає. – А ти б, Надько, замість того, щоб чужі та непотрібні сварки вислуховувати, краще б пильнувала свого Василя, а то Довбушиха його вкраде в тебе. – Надія кинула на неї злий погляд, потім поглянула туди, де виднілася синя сукня Настини Довбушихи, й, помітивши біля неї юнака, з яким зустрічалася, потемніла на лиці ще більше. Постоявши так якусь хвилю, вона кинула сапу й рішуче попрямувала туди, де заклята подружка крала її щастя.
Ганнуся похмурим поглядом подивилась їй у спину й схилилась знову над своїм рядком. Гребенка вже не було ніде видко, що зараз її навіть втішило. Чого-чого, а от пліток, та ще про себе, та ще таких глузливих, вона зовсім не полюбляла, і слова Надьки вразили її сильніше, ніж здавалось би. Дівчина раптом зрозуміла, що не її шкодуватиме подруга, а оту Галину, з якої всі глузували і якій водночас усі заздрили.
