з’їдав їх, бо раптом десь бралися пси з сумежних дворів і віднімали той харч.
Потім думки його знову прояснилися і він почув свій кінець. Як і людині, йому промайнуло в уяві його життя, невідомо для чого прожите й обрямоване радощами й горем. І напослідок він засмутив собі серце. Проте, це тяглося недовго. Десь несподівано взялися волохаті материні груди й обвіяли теплом, що вкрило пеленою його мозок. Скоро все щезло й обернулося в ніщо – в темну, вічну ніч.
Ладя Могилянська
Народилася 7.11.1899 р. у Чернігові в родині українського письменника та громадського діяча Михайла Могилянського. Закінчила у 1917 р. гімназію в Петербурзі, а на початку 1920-х Чернігівський ІНО.
Друкувалась з 1919 р. в журналах «Просвещение» (Чернігів), «Зоря», «Червоний Шлях», «ЛНВ», «Всесвіт», «Життя й Революція», «Нова Громада», в газеті «Селянське Життя» (Чернігів, 1924) та ін. 16.01.1929 р. поетеса була заарештована. Напередодні арешту працювала у редакції газети «Червоний Стяг» у Чернігові. 9.07.1929 р. її засудили до розстрілу, який замінили десятьма роками таборів. Термін відбувала на Соловках і Бел-Балтлагері на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Працювала друкаркою, кілька віршів їй вдалося російською мовою надрукувати у журналі «Соловецкие острова». У 1933 р. її достроково звільнили і вона продовжувала працювати вже у Дмитлагері як вільнонаймана у літературно-художньому журналі «На штурм трассы» та редактором табірної газети українською мовою «За нову людину», де також друкувала вірші. У 1935 р. побачила світ перша книжка поезій Л. Могилянської із символічною назвою «Два канала», до якої увійшли поезії російською та українською мовами. Зокрема й така:
Ось і осінь… Стук коней бадьорий…
Марить сад шипшиновим кущем…
Ми скарбницю літа тільки вчора
Відмикали золотим ключем.
Тільки вчора блискавки зухвалі
Павутинням в небо уп’ялись,
А сьогодні – вітер на каналі
Жмутками розкидав жовтий лист.
Навіть сам Максим Горький, оглядаючи творчість каторжан, назвав вірші Могилянської «отличными стихами». Поетеса написала у таборі також лібрето опери «Казка про мертву царівну» М. Черняка.
21.07.1936 р. Л. Могилянську прийняли кандидатом до Спілки письменників СРСР. Але, шукаючи якогось захисту у тих важких умовах, Могилянська близько зійшлася з начальником Дмитрівського лагеря НКВС Семеном Фіріним. За чутками, навіть вийшла за нього заміж. Це було фатальне рішення. 11.05.1937 року Л. Могилянську заарештували у справі С. Фіріна, а 5.06.1937 р. її засудили до розстрілу. Вирок виконали 6.06.1937 р. «Место захоронения – Москва, Донское кладбище».
«З ранку до вечора жала…»
З ранку до вечора жала
Біль колосків золотих,
Міцно в снопи їх в’язала,
Долю шукала між них…
Мстилась русалка за муку
В душу скривавленим сном:
Боляче врізала руку
Ввечері
