відчинила Любина.
– Невже ваш чоловік возить оцим возиком? Ним багато не повезеш, – промовив я, – якийсь пуд та й годі… Важко заробити багато.
Любина махнула рукою.
– Який вже там заробіток. Ну, що ж він, одвезе корзинку яєць, якийсь мішок… Одна ж рука нікудишня, три рани – шутки? Вимучиться – пити кортить. От і зараз… п’є…
З вікна білої хати Любині щось показує пальцями однієї руки й мотає головою інвалід. Любині в очах блиснув вогник. Вона знизала плечима, не розуміючи його.
Він одчинив кватирку й вона підійшла до нього. Це був безрукий Хома.
Увечері я вийшов на вулицю. Мене весь час непокоїв стогін, що чувся вночі. Я знав, що Герасим і Любина тепер удома. Я гадав, що він удома.
Несподівано я побачив його з якоюсь жінкою. Він голосно про щось розповідав їй своїм хрипким, як у алкоголіка голосом. Він був п’яний.
Я не дійшов до нього, повернув на другий бік вулиці й чекав. Герасим повів жінку до своєї хатки. Вона роблено хіхікала й пручалася. Вона не хотіла скандалу.
Тоді Герасим сказав їй:
– Ет, чудачка ти… йди. Що ж ти на сам дєлі дрофиш. Варка!.. Коли я говору, знать, ти можиш довєрица. Какий такий розговор, що жінка? Какая вона жінка? Нє, Варка…
Він притягнув її до себе. Вони трохи постояли нерухомо й увійшли у ворота. Мабуть, почувши голос Герасима, Любина визирнула у вікно, сховалася й загасила світло. В чорну дірку дверей він штовхнув Варку й погано вилаявся на Любину.
А через кільки хвилин із хати вибігла Любина. Вона йшла, наче тікаючи од чогось страшного. Я не хотів зачіпати її, вона ж не помітила мене, пробігши швидко, як чорна омана. Біля зруйнованого будинку вона зупинилася, глянула навколо, зазирнула в кущі дрібної акації і сіла в тіні під стіною. Вона сиділа, поки до неї не підійшов Хома. Вони лягли.
Я рипнув дверима. Вийшов Герасим. Він був дуже п’яний і в одній білизні без сорочки. Він точивсь на коротких кривих ногах і від того живіт йому трусився, наче то був мішок з живої шкіри, в якому вода.
– Кватирант!.. Ідіть до себе, ідіть… Де Любка?.. – враз грізно спитав він. – Нема? Не нада, Варка! Слиш, Варка, вонючка ти, топай суди, – гукнув він і вдарив ногою об двері.
Те, що я побачив у кімнаті, примусило мене одступити од дверей. Варка в одній спідній сорочці, розідраній од колін у кількох місцях, з голими грудьми, п’яна до того, що не в силі була сидіти рівно, грудьми лежала на шкоринках хліба й калюжі горілки на столі й робила руками так, наче хотіла щось піймати в повітрі.
З кімнати несло потом, гарячим, нечистим, аж важким повітрям і чимось кислим.
Герасим показав на неї рукою.
– Варка… Ги-ги… – він спіймав мене за руку з наміром потягти в хату. Він був дужий і рука його була тверда, наче точена з кизилю, але він був п’яний.
Мені неважко було вирвати руку. Тоді він став осторонь, щоб не затуляти собою дверей і показав рукою на Варку так, наче з балкону показував краєвид.
– Пустіть мене в мою кімнату, – сказав я йому
