список тих, хто зробив щось особливе в літературі, мистецтві, науці і залишив, як кажуть, свій слід. Але ж більшість людей ніякого окремого сліда ні в чому не залишили. Селянин вирощував хліб, ми його з’їли, перетравили, зосталось те, що зосталось. Двірник позамітав у дворі листя, воно знову нападало, він знову позамітав, почистив двір від снігу, настала весна, від його праці нічого не зосталося. Значить, життя його взагалі поминуло безслідно? А життя тварини, комахи, воно що ж, створено природою без усілякого смислу? Можливо, навіть і так. Все зі смислом чи все без смислу. Якщо друге, то і Пушкін без смислу, бо більшості людей і він не потрібний. Більшість живе, не задумуючись про смисл, і правильно робить, бо спроби знайти його призводять лише до даремних мук, а іноді й до гіршого.
Мій друг Костя Плотников був блискучим ученим-фізиком, автором деяких відкриттів, включаючи елемент, що поповнив таблицю Менделєєва. В звичайному житті він був легкою, товариською і розхристаною людиною. Але іноді задумувався над смислом життя, додумувався до того, що його немає, впадав у депресію і доходив до думки, що раз нема смислу життя, то нема й смислу жити. І тоді потрапляв до лікарні. Лікарі вникали в причину його депресій, виясняли деталі його життя, але все начебто було в нормі. І спадковість (тато хімік, мама піаністка) непогана, і в дитинстві нічим, окрім кору і свинки, не хворів, навчався на відмінно, в справах успішний, дружина прекрасна і діти гарно влаштовані. З сексом є проблеми, але річ не в тому. А в тому, що не бачить смислу в житті. Тоді виникали думки про самогубство. Якось його витягли із петлі і привезли до лікарні. Два дні він лежав обличчям до стіни, ні з ким не розмовляючи, але слухняно підкорявся медсестрам, які приходили зробити укол, виміряти тиск, температуру і взяти кров на аналіз.
Увечері третього дня його навідав завідуючий відділенням Геннадій Єремійович Цимбалюк, мужчина років п’ятдесяти з коротко підстриженими сивими вусиками на життєрадісному засмаглому обличчі, любитель жінок, рибалка і мисливець. Він щойно повернувся з Болгарії, де полював на косуль, результатом був цілком вдоволений, що позитивно позначилося на його настрої.
– Радий бачити вас ізнову, – сказав він, увійшовши до палати. – Вважав би за краще зустріти вас не тут, але тут вам також буде непогано. Весь персонал ставиться до вас з великою повагою і надзвичайною ніжністю. Як почуваєтесь?
– Навіщо мене сюди привезли? – запитанням на запитання відповів Костя.
Запитанню лікар не здивувався.
– Ми всього-на-всього виконуємо наші обов’язки.
– У чому вони полягають?
– Зокрема в тому, щоб стримувати людей від безповоротних вчинків.
– А чому ви повинні мене стримувати? Чому я, доросла людина, не можу розпорядитися своїм власним життям?
– Тому що рішення розпорядитися таким чином частіш за все виникає під дією миттєвих емоцій, і людина, яку стримали від самогубства, згодом буває вдячна тим, хто її стримав. Себто ми припускаємо, що якщо вас не стримати,
