добре відомі мої захоплення.
– Ти не змінився. Я можу сміливо хвалитися своїми здобутками. Пішли до мене в інститут, я тобі покажу результати багаторічної праці, які ти зможеш належним чином оцінити.
Незабаром вони зупинились перед великим багатоповерховим будинком. Це був типовий науково-дослідний інститут, де кілька тисяч вчених працювали над різноманітними проектами. Багатоока споруда щодня приймала у свої обійми кращих синів держави. Всі вони вважали своїм безумовним авторитетом Лева Борисовича, який був останньою інстанцією у вирішенні складних питань. Його наукові висновки обговоренню не підлягали. Вони піднялися на четвертий поверх у добре знайомий кабінет. Олег відкинувся на спинку зручного м’якого крісла і склавши на грудях руки, чекав.
– Ось він, маленький носій інформації з нашими досягненнями, – Лев Борисович тримав у руках диск і задоволено посміхався.
– Не випробовуйте моє терпіння, пане професоре, показуйте швидше, – мовив Олег, підводячись з крісла.
– Зараз ти переконаєшся, що мене не даремно переповнюють емоції.
Лев Борисович натиснув маленьку кнопку і дисковод повільно закрився. Професор тиснув на клавіші, демонструючи Олегу нову програму і її можливості.
– Я працюю над одним цікавим проектом, який має на меті створення штучного інтелекту. Останнім часом мені почало щастити, – говорив професор. – Зараз будь уважний, – і він запустив програму.
Це була складна математична програма, яка в загальному могла розв’язувати досить абстракті математичні задачі. І якщо певним чином поставити завдання – що і демонстрував професор – вона дійсно давала нові знання, якими сучасна математика не володіла. Олег, спостерігаючи за професором і за результатами його дій, був щиро здивований. Він одразу помітив, що деякі дії не пояснювалися звичайною логікою. Подібне повторювалося кілька разів.
– Ну як тобі? – Лев Борисович зазирнув Олегу в очі.
– Мені дуже подобається, – мовив Олег. – Мені б таку програму, коли я вивчав математику. Класно усвідомлювати, що в деяких розділах ти маєш знання, якими не володіє ніхто. Тепер я хотів би вам дещо показати.
Дисковод поглинув черговий диск і під шум працюючого комп’ютера на екрані виникла несподівана картинка. Горизонт ділив навпіл землю й небо, а по центру немовля ловило у капелюшка падаючі зірки.
– Що це? – здивовано подивився на Олега професор.
– Заставка до тестової програми, – відповів Олег. – Я знайшов алгоритм, як можна однозначно встановити, чи є дія програми виконанням інструкції, чи це відхилення від інструкції. Якщо відхилення є, то можна говорити про появу розуму. Ви розумієте, якщо програма має десятки тисяч рядків, то можна видавати бажане за дійсне. Вона виконує інструкції, а проявляє себе як жива істота. Я написав багато програм, поки зрозумів, що без тестової програми подальша робота буде неможлива. Зараз програма просканує результати ваших досліджень.
