почати діяти? Це однаково, що примусити волохатого грізлі надсилати письмове повідомлення за добу до того, як він воліє когось розшматувати.
Варто було визначитися з рішенням – і я вмить заспокоївся. Замість бентежного тремтіння тілом прокотилася приємна і тепла дрож, розносячи по кінцівках флюїди впевненості та рішучості. Незважаючи на пізній час, я зручніше всівся на ліжку, сперся спиною на холодну стіну, вмостив на коліна ноутбук і з якимось екзальтованим задоволенням почав підшуковувати квитки за океан.
За відправну точку для подорожі я обрав, безперечно, Стокгольм. Однак зі шведської столиці прямого рейсу до Мехіко не було споконвіків, тому розпочав я з того, що окреслив європейські міста, звідкіля здійснюють дальні трансатлантичні перельоти. Таких знайшлося всього п’ять: Лондон («British Airways»), Франкфурт («Lufthansa»), Париж («Air France»), Мадрид («Iberia») й Амстердам («KLM Royal Dutch Airlines»). Лондон я забракував одразу, тому що для транзиту через Велику Британію мені потрібна була спеціальна транзитна віза, а це зайва трата часу, грошей і нервів. Ситуацію ускладнювало також і те, що чимало рейсів мали stopover[21] у Сполучених Штатах, а це мені не підходило з тієї причини, що й Велика Британія: потребував візи. Серед тих чотирьох міст, які лишилися, жоден варіант і близько не годився мені за ціною.
Мігель, котрий міг похвалитися у цьому питанні чималим досвідом, радив вишукувати авіарейси з інших європейських міст, тих, що подалі вглиб материка, і не такими крупними авіакомпаніями. Зазвичай «маленькі» компанії разом із білетом до Мексики продають квиток на свій внутрішній рейс від, скажімо, Берліна і до отого великого міста, звідки вже «велика» авіакомпанія везе далі за океан. Перевага в тому, що такі квитки зі stopover’ами, придбані через «маленькі» авіакомпанії, набагато дешевші.
Убухавши майже дві години, я зрештою знайшов найдешевший варіант, який пропонувала італійська «Alitalia»: Мілан (аеропорт Лінате) – Париж (аеропорт Шарля де Голля) – Мехіко (аеропорт ім. Беніто Хуареса), і так само назад із Мехіко через Париж із прибуттям у Мілан (аеропорт Мальпенза). Перельоти між Міланом і Парижем забезпечувала «Alitalia», а між Парижем і Мехіко – «Air France» вкупі з мексиканською «AeroMexico».
Хвилювання знов затрусило мною, коли я взявся заповнювати веб-сторінку з інформацією про пасажира та даними моєї кредитки. Внутрішнє напруження розпухало, наче дріжджі, наповнюючи кожну клітинку мого тіла хмільними іскорками, проте, чим ближчим ставав заповітний момент, коли я мав провести платіж, тим самим підтвердивши купівлю білетів, тим важче мені вірилося, що після всіх осічок і перепон Мрія нарешті віддасться мені, а не поскаче знову світ за очі, ніби навіжена лошиця. Несамохіть я очікував на черговий вибрик шельмуватої фортуни, який останньої миті вкотре перекреслить мої плани. Варіанти були:
а) настане кінець світу;
б) запустять Великий адронний колайдер (далі див. пункт а);
в) я відкину копита;
г) відкине копита мій ноутбук (я сам
Зупинка в дорозі з правом використання того ж білета (
