таксі і мчати в офіс, Орест написав заяву на відпустку «у зв’язку з сімейними обставинами», трохи подумав і додав через тире слово «одруження». Саме у цей час його й потурбував по телефону Вінько. Вирішивши для себе, що відпусткові гроші він мусить отримати одразу після підписання шефом заяви, Орест підлаштував під свій час і майбутню зустріч з Мегабайтом.
Невдовзі директорова секретарка ввела до Орестового кабінету розпашілу від подолання крутих офісних східців Діану. Орест із холодним виразом обличчя ще раз переглянув свою заяву, і не бажаючи вислуховувати чергової порції теревенів колишньої однокурсниці, швидко повів її до приймальні. Із тону розмови Орест зрозумів, що Діані набридла роль не лише домогосподарки, а й вірної дружини. Досвідчений шеф теж миттю ухопив цей момент, а кілька німецьких і англійських спічів у виконанні Діани розклали усі крапки над «і». Дзвінок головному бухгалтерові вирішив фінансове питання, і Орест збігав до найближчого гастроному за пляшкою коньяку і шоколадними цукерками. Пообіцявши шефові й Діані, яка ще й досі щебетала у його кабінеті, що «після весілля транш буде неодноразово подвоєно», Орест залишив на столі ключ від свого службового приміщення і, зіславшись на загрозливий брак часу, попрощався.
Він вистрибнув із маршрутного таксі на центральному міському майдані. Годинник на ратуші показував за чверть дванадцяту. До Мегабайтового офісу Орест вирішив пройтися пішки, аби принагідно зазирнути у «Магію кави» – одну з найпристойніших і найдорожчих кав’ярень міста, де заборонялося палити, але вміло створений персоналом затишок міг заспокоїти навіть справжнього неврастеніка.
Мокре й сіре місто прагнуло затримати Ореста рвучким зустрічним холодом, жбурляло на нього краплями брудної води з-під коліс прудких автомобілів. Кілька разів він силкувався запалити цигарку, але, здавалося, вітер сьогодні був здатен пронизувати навіть долоні.
Підкреслено ввічливий швейцар нечутно відчинив затемнені двері кав’ярні, і Орест миттєво поринув у царство східних ароматів. Він пошукав очима вільний столик і зовсім випадково погляд його вихопив серед декількох відвідувачів Вінькову постать. «От жук, він теж вирішив коньячком розім’ятися» – подумав Орест, підходячи до приятеля.
– Що, у дурнів думки збігаються? – міцно потиснув Вінькову правицю і, присідаючи, одразу ж замовив всюдисущому офіціантові каву з коньяком.
– Та я оце забіг трохи раніше до Мегабайта, але на місці його чомусь не виявив. Врешті, ми ж на дванадцяту домовилися…
– Коби він знову не нажерся, бо останнім часом наш Олег не просихає, – зауважив Орест.
– Не думаю, зранку щось і для фірми зробити треба. Якби він лише бухав, то хто б його терпів і ще й гроші платив?
Орестові принесли його замовлення і він, красномовно кивнувши на годинник, попрохав рахунок за себе й Вінька.
