народитися і жінкою, і негром чи педиком, тому його цензура обумовлювалася не так душевною широтою, як інстинктом самозбереження.
Раз на рік, з одинадцятого по шістнадцяте серпня, коли клієнтів було найменше, Жос ставив урну в сухий док, щоб підрихтувати її і відшліфувати. Вище ватерлінії він фарбував скриньку в яскраво-синій колір, а нижче – в ультрамариновий, на передній панелі великими чорними літерами виводив напис «Ван-де-Норуа ІІ», на лівому борту – «Розклад», а на правому – «Тарифи» та «Все вищеозначене». Він часто чув ці слова за час свого арешту та суду, тому взяв їх собі на карб. Жос гадав, що «все вищеозначене» надає його виступам солідності, хай навіть грамотій з готелю вважав, що там потрібно щось змінити. Грамотія, про якого Жос навіть не знав, що думати, звали Ерве Декамбре. Без сумніву, то був аристократ, ще й високого штибу, але збіднілий настільки, що змушений був здавати в піднайми чотири кімнати на другому поверсі. А ще збільшував свої прибутки продажем мереживних скатертинок і безглуздих життєвих порад. Сам він мешкав у двох кімнатках на першому поверсі, оточений купами книжок, які з’їдали його й так обмежений простір.
Якщо Ерве Декамбре й проковтнув з тисячу слів, то, на Жосову думку, вони точно не задушать його, адже базікав Ерве часто й багато. Він ковтав і вивергав слова щодня, і часом те, що він казав, було зовсім не зрозумілим. Дамас теж нічогісінько не розумів. З одного боку, це заспокоювало, але з іншого, Дамаса складно було назвати дуже тямущим.
Жос ви́сипав вміст скриньки на стіл і взявся відділяти «читабельне» від «нечитабельного», аж раптом його рука натрапила на великий і грубий брудно-білий конверт. Першого разу він навіть запитав себе, чи, бува, не грамотій – автор тих розкішних листів (у конверті лежало двадцять франків), які він отримував останні три тижні. Найбридкіших листів з усіх, що йому доводилося читати за сім років. Жос розкрив конверт і відчув, як предок зазирає йому через плече: «Бережи свої яйця».
– Заткайся, – мовив йому Жос.
Він розгорнув аркуш і тихо прочитав.
– А тоді, коли змії, кажани, борсуки та всіляка звірина, що водиться в глибинах підземних галерей, поголовно виходитиме на поля, покидаючи звичні житла; коли фрукти й овочі вкриватимуться гниллю і черви виповнять їх (…)
Жос перегорнув аркуш, щоби побачити продовження, але текст на цьому уривався. Оповісник похитав головою. Багато дивних листів доводилося читати йому, але цей був поза конкуренцією.
– Божевільний, – пробурмотів Жос. – Багатий і божевільний.
Він відклав аркуш і хутенько розкрив інші конверти.
ІІІ
Ерве Декамбре прийшов на свій ґанок за кілька хвилин до початку ранкового читання о восьмій тридцять. Він притулився до одвірка й чекав на прихід бретонця. У його стосунках з моряком-рибалкою панували тиша й ворожнеча. Декамбре так і не вдалося з’ясувати
