що малий повзун жує манжети її штанів. Вона легенько струсила малюка і відсунулася подалі від його беззубого рота.
– Ось вона, – сказала Анна, поставивши шкатулку на кухонний стіл. – Ми не хотіли залишати її в квартирі, адже там постійно ходять прибиральники. Мій брат подумав, що краще нехай вона побуде в мене, доки ми всі разом вирішимо, що робити з прикрасами. – Вона підняла кришку, і забриніла тихенька мелодія. «Somewhere, My Love»[31]. Здавалося, що Анна одразу ж поринула в музику. Вона сиділа нерухомо, її очі наповнювали сльози.
– Місіс Ґарсія?
Анна видихнула.
– Вибачте. Мабуть, мій чоловік завів її. Я не сподівалася почути…
Мелодія сповільнилася, прозвучали останні солодкі ноти, і музика стихла. У тиші, скорботно опустивши голову, Анна дивилася на прикраси. Сумовито й неохоче вона відкрила одне із вистелених оксамитом відділень і вийняла звідти кулон.
Ріццолі відчула, як пришвидшилось серцебиття, коли взяла кулон із рук Анни. Він був точнісінько таким, як той, що вона бачила на шиї Елени в морзі, – на тонкому золотому ланцюжку висіли невеликий замочок і ключик. Вона обернула замочок і побачила штамп «18 карат».
– Звідки цей кулон у вашої сестри?
– Не знаю.
– Можливо, ви знаєте, як давно він у неї був?
– Це, мабуть, щось нове. Я ніколи не бачила його до того дня…
– Якого дня?
Анна важко ковтнула і тихенько додала:
– До того дня, коли забрала його з моргу. Разом з іншими прикрасами.
– На ній також були сережки і перстень. Ви раніше бачили їх?
– Так. Вона вже давно їх носила.
– Але не цей кулон.
– Чому ви постійно про нього питаєте? Який він має стосунок до… – Анна затнулася, широко розплющивши очі від жахливого здогаду. – О Боже. Ви думаєте, що це він одягнув на неї той кулон?
Малюк, який сидів на дитячому стільці, ніби відчув її тривогу, і розплакався. Анна опустила на підлогу свого сина і поквапилася взяти на руки заплакане немовля. Міцно притискаючи його до себе, вона відвернулася від кулона, наче хотіла захистити малого від того зловісного талісману.
– Будь ласка, заберіть його, – прошепотіла вона. – Я не хочу, щоб він був у моєму домі.
Ріццолі поклала кулон до пластикового пакета.
– Я напишу вам розписку.
– Не треба, просто заберіть його! Можете залишити собі.
Ріццолі все одно написала розписку і залишила її на столі поряд із тарілочкою з протертим шпинатом.
– Я маю ще одне запитання, – обережно сказала Ріццолі.
Анна міряла кроками кухню, схвильовано погойдуючи малюка.
– Будь ласка, перегляньте прикраси в шкатулці вашої сестри, – продовжила Ріццолі. – І скажіть, чи нічого не зникло.
– Минулого
Пісня Конні Френсіс, американської співачки, популярної у 1950—1960-х роках.
