коліна, ця дебела жінка нахилилася до Блейкі:
– Можна мені отримати назад моє морозиво, юний парубку?
Блейкі подав батончик. Коли вона взяла, він почав облизувати собі вкриті розталим фісташковим морозивом пальці.
– Дякуємо, – сказала Карла пані конярці. – Ви така добра. – А потім до Блейкі: – Ходімо досередини і почистимося. Після цього ти зможеш отримати власне морозиво.
– Я хочу таке, як у неї, – мовив Блейкі, і це знову підбило пані конярку до сміху.
Джонні наполіг, щоб вони їли свої смаколики за столиком, бо не бажав, аби його «Експідішен»[45] прикрасився фісташковим морозивом. Коли вони закінчили й вийшли, пані конярка вже поїхала.
Просто одна з тих людей – вряди-годи гидких, частіше приємних, інколи навіть чудесних, – яких зустрінеш на шляху й ніколи не побачиш знову.
Тільки ж ось вона чи принаймні її пікап застиг на аварійній смузі, з акуратно встановленими поза трейлером дорожніми конусами. І Карла мала рацію, пані конярка дійсно була доброю до їхніх дітей. З цією думкою Джонні Луссіер прийняв найгірше – і останнє – рішення у своєму житті.
Клацнувши сигнал повороту, він, як запропонувала Карла, завернув на в’їзд і став попереду Клейтонового «Пріуса», який так само блимав своїми аварійними підфарниками, і опинився поряд з брудним універсалом. Трансмісію він перемкнув у паркувальний режим, але залишив двигун працювати.
– Я хочу погладити конячку, – попросив Блейкі.
– Я теж хочу погладити конячку, – промовила Рейчел отим бозна-де підчепленим пихатим тоном маєстатичної панії. Карлу він бісив, проте вона не дозволяла собі щось на це сказати. Якби вона так зробила, Рейч користувалася б цими інтонаціями ще частіше.
– Не інакше, як тільки з дозволу хазяйки, – відповів Джонні. – Ви, дітки, посидьте поки що на своїх місцях. Ти також, Карло.
– Слухаюсь, господарю, – озвалася Карла тим голосом зомбі, що завжди так смішив дітей.
– Смішно, аж великоднім яйцям втішно.
– У кабіні її пікапа порожньо, – сказала Карла. – Усі машини на вигляд порожні. Ти гадаєш, тут сталася якась аварія?
– Не знаю, але начебто ніхто не пом’ятий. Зачекайте хвильку.
Джонні Луссіер виліз, обійшов ззаду «Експідішен», за який йому ніколи не закінчити сплачувати, і попрямував до кабіни «Доджа Рема»[46]. Карла не побачила пані конярки, але їй хотілося впевнитися, що та не лежить на сидінні, можливо, намагаючись вижити з інфарктом. Усе своє життя джоґер Джонні потай вірив, що, принаймні під сорок п’ять років, інфаркт чекає на кожного, хто важить бодай на п’ять фунтів більше цільової ваги, приписаної сайтом medicine.net.
Конярка не розпласталася на сидінні (звичайно ж ні, Карла побачила б таку дебелу жінку, навіть якби та лежала). Не було її також і в трейлері, тільки коняка вистромила голову й обнюхала Джонні обличчя.
– Агов, вітаю… – якусь мить ім’я не наверталося, та потім згадалося, – …ДіДі. Як там твоя торба
«Ford Expedition» – повнорозмірний, комфортабельний джип, що випускається з 1997 року.
«Dodge Ram» – великий пікап, що випускається з 1981 року.
