не бий ногами татове сидіння, – промовив Джонні.
– Хочу погладити коняаачькууу! – заволав Блейкі й угатив у спинку водійського крісла особливо буйно.
– Ти таке малятко, – сказала Рейчел, убезпечена від братчикових копняків на своєму боці демілітаризованої зони заднього сидіння. Промовила вона це найпоблажливішим тоном великої дівчинки – тим, що завжди гарантовано бісив Блейкі.
– Я НЕ МАЛЯТКО!
– Блейкі, – почав Джонні, – якщо ти не припиниш копати ногами татове сидіння, тато буде змушений дістати свого вірного різницького ножа й ампутувати Блейкові маленькі ніженьки аж до самих щиколо…
– Вона поламалася, – промовила Карла. – Бачиш оті дорожні конуси? Зупинися.
– Любонько, це означає на аварійному узбіччі. Не така вже й добра ідея.
– Ти не мусиш цього робити, просто візьми вбік і стань поряд з тими двома машинами. На проїзді. Там є місце і ти нічого не блокуватимеш, оскільки ця відпочинкова зона закрита.
– Якщо ти не проти, я хотів би повернутися до Фелмата[42] ще до те…
– Зупинися!
Попри те що Карла розуміла, що подає поганий приклад, вона почула, як користується тоном збройної загрози, який не дозволяє жодних заперечень; скільки разів останнім часом вона чула, як саме таку інтонацію використовує Рейчел на адресу Блейка. Використовує, аж поки малюк не зайдеться слізьми.
Вимкнувши голос тієї-котрій-мусиш-підкорятися, заговоривши лагідніше, Карла сказала:
– Та жінка поставилася доброзичливо до наших дітей.
Вони тоді зупинилися біля «Деймона» позаду цього кінського причепа, аби купити морозива. Пані конярка (сама, майже як кінь, дебела) стояла, прихилившись до причепа, і, відкушуючи від чогось, потроху підгодовувала дуже красиву тваринку. На око Карли, її смаколик скидався на гранолу «Каші»[43].
Джонні тримав за руки обох дітей і спробував провести їх повз, але Блейк такого не стерпів.
– Можна мені погладити вашу конячку? – спитав він.
– Коштуватиме тобі четвертак, – відгукнулася велика леді в коричневій верховій спідниці, а потім вищирилася на пригнічений вираз Блейкового обличчя. – Та ні, я просто жартую. Осьо, тримай-но. – Вона тицьнула своє капотливе морозиво Блейку, котрий був надто розгубленим, аби зробити щось інше, як його взяти. Потім вона підняла його туди, де він міг погладити носа коняці. ДіДі спокійно сприйняла наївну дитину, понюхала капотливе морозиво своєї хазяйки, вирішила, що це не те, чого вона хоче, і дозволила погладити собі носа.
– Ого, м’якенька! – промовив Блейк. Карла ніколи не чула, щоб він говорив з таким простим захватом. «Чому ми ніколи не возили наших дітей до якогось з тих зоопарків, де можна пестити тварин», – зачудувалася вона й відразу ж занотувала це до свого ментального списку справ, які має бути зроблено.
Falmouth – місто-супутник Портленда, яке часто згадується у творах Стівена Кінга.
«Kashi» – заснована 1984 р. харчова компанія, що поміж інших продуктів випускає популярні граноли: хрусткі батончики з пресованих крупів та горішків із медом, шоколадом, родзинками тощо.
