пальці в себе за головою. Він чув, що, коли нап’єшся дійсно п’яним, усе починає кружляти довкола. Нічого подібного з ним не відбувалося, тому Піт вирішив, що він лише трішки напідпитку, проте здрімнути йому не завадить.
– Але не дуже довго.
Ні, не дуже довго. Задуже довго було б недобре. Якщо його не буде вдома, коли повернуться батьки і вони не зможуть його розшукати, на нього чекають неприємності. І на Джорджа, ймовірно, також – за те, що десь завіявся без нього. Питання полягало тільки в одному – чи прокинеться він, коли задзвонять у Святого Йосипа?
У ті останні кілька секунд притомності Піт усвідомив, що йому залишається тільки на це сподіватися. Бо він уже відпливав.
Він заплющив очі.
І заснув у покинутому ресторані.
Надворі, на смузі південного напрямку траси I-95, з’явився важко впізнаваної марки і допотопності автомобіль-універсал. Подорожував цей легковик зі швидкістю, набагато меншою за визначену для платної автомагістралі мінімальну. Його наздогнав гінкий сідловий тягач і, заревівши гудком, вивернув на обгінну смугу. Універсал, що тепер уже котився ледве не просто за інерцією, завернув у проїзд до відпочинкової зони, проігнорувавши великий щит із написом: «ЗАКРИТО. НЕ ОБСЛУГОВУЄТЬСЯ. НАСТУПНА АВТОЗАПРАВКА ТА ЇЖА ЧЕРЕЗ 27 МИЛЬ». Машина вдарила – так, що вони покотилися геть, – чотири помаранчевих барила, які блокували в’їзд, і зупинилася ярдів за сімдесят від будівлі покинутого ресторану. Відчинилися двері з водійського боку, але ніхто звідти не виліз. Також не прозвучало дзвоників, які сигналізують: «Агов-дурнику-в-тебе-двері-відчинені». Дверцята просто беззвучно повисли.
Якби Піт Сіммонс зараз, замість кімарити, дивився надвір, водія побачити він би не зміг. Машина була заляпана болотом, і по лобовому склу розмазана грязь. Що було доволі дивно, оскільки дощу на півночі Нової Англії не траплялося вже понад тиждень і автомагістраль була абсолютно сухою.
Машина завмерла трохи віддалік на проїзді під захмареним квітневим небом. Барила, які вона збила, припинили котитися. Водійські двері висіли прочиненими.
2. Даґ Клейтон («Пріус» 2009)
Даґ Клейтон був страхувальним агентом із Бенгора, який прямував у Портленд, де в нього був заброньований номер у готелі «Шератон». Він сподівався потрапити туди щонайпізніше під другу годину. Це залишало вдосталь часу для післяполуденного сну (розкіш, яку він рідко міг собі дозволити), перед тим як шукати собі вечерю на Конгрес-стрит. Завтра рано-вранці він мусить з’явитися до Портлендського конференц-центру, отримати бейдж і приєднатися до чотирьох сотень інших агентів на конференції, що називається «Пожежа, Ураган та Повінь: страхування від катастроф у двадцять першому столітті». Проїхавши повз знак «82 Миля», Даґ наблизився до власної катастрофи, яка не мала нічого спільного з темами конференції в Портленді.
Його валіза і портфель лежали на задньому сидінні. У виїмці ковшеподібного пасажирського
