там, в універсалі? – гукнув Джиммі. – Я штатний патрульний і вимагаю, щоб ви озвалися.
Ніхто не озвався.
– Виходьте. Спершу руки, і я бажаю їх бачити порожніми.
Єдине, що вийшло, це сонце, воно відбило тінь дверей на асфальті на пару секунд, перш ніж знову пірнути в хмари. Потім залишилися тільки ці прочинені двері.
– Ходімо зі мною, дітки, – сказав Джиммі і спрямував їх до свого крузера. Він відчинив задні двері. Вони вдивлялися в безладну купу робочих паперів, підбиту смушком куртку Джиммі (якої сьогодні він не потребував) та дробовик, примкнутий і замкнутий на спинці широкого сидіння. Особливо в це.
– Мамуня й тато кажуть ніколи не залазити до машин чужих, – промовив хлопчик на ім’я Блейкі. – І в дитсадку так кажуть також. Чужі – недобрі.
– Він полісмен із поліцейською машиною, – сказала Рейчел. – Усе гаразд. Залазь. А якщо торкнешся тієї рушниці, я тебе нашльопаю.
– Добра порада щодо рушниці, але вона замкнута і запобіжник гачка ввімкнуто, – сказав Джиммі.
Блейкі заліз і зазирнув через сидіння.
– Ого, у вас є айпад!
– Замовкни, – наказала Рейчел. Вона було почала залазити досередини, та потім подивилася на Джиммі Голдінга втомленими, переляканими очима. – Не торкайтесь її. Вона липуча.
Джиммі ледь стримав усмішку. Він мав дочку, лише десь на рік молодшу за цю дівчинку, і вона могла б сказати таке саме. Він вважав, що малі дівчатка природно поділяються на дві групи: шалапутки і чистьохи. Як і його Еллен, ця була чистьохою.
От із таким хибним, і невдовзі фатальним, розумінням того, що мала на увазі Рейчел Луссіер під «липучістю», він зачинив їх на задньому сидінні патрульного крузера № 17. Нахилившись у переднє вікно, Джиммі вхопив мікрофон. Він ні на мить не випускав з очей прочинені двері універсала, тож і не бачив хлопчика, який стояв углибині відпочинкової зони поряд із рестораном, притискаючи до грудей сідельну сумку зі шкірозамінника, наче якесь синюшне немовля. За мить знову визирнуло сонце і Піта Сіммонса проковтнула тінь від ресторану.
Джиммі викликав відділок у Ґреї.
– Сімнадцятий, прийом.
– Я на старій відпочинковій зоні «81 Миля». Маю чотири покинуті автомобілі, одну покинуту коняку і двох покинутих дітей. Один із цих автомобілів універсал. Ці діти кажуть… – Він завагався, але потім подумав: «Та що за чорт»: – Ці діти кажуть, він з’їв їхніх батьків. Я думаю, вони мають на увазі, що хтось усередині тієї машини захопив їх. Я хочу, щоб ви прислали сюди всі доступні патрулі, контакт?
– Контакт, усі доступні патрулі, але знадобиться десять хвилин, поки перший добереться туди. Це Дванадцятий патрульний. У нього код сімдесят три у Вотервілі[56].
Ага, Ел Ендруз, звичайно, напихається в Боба в «Бургері» й теревенить про політику.
– Зрозуміло, контакт.
– Сімнадцятий,
Код 73 – повідомлення про дим (можливу пожежу); Waterville – засноване 1771 р. місто (16 тис. мешканців) на річці Кеннебек.
