– до ненависті імператора Павла до своєї матінки.
Текст таємного указу про певні преференції польським князям і графам згодом був знищений. У ХІХ столітті велося справжнє полювання на копію цієї таємної угоди.
Та наша розповідь не про це.
Ідеться про таку тонку матерію, як людська душа.
Втручається тітка метафізика.
Стежте далі за тим, що вона витворятиме.
Автор щосили сперечатиметься з нею, хоча й розуміє, що це марно.
Я спробую впіймати невловиме, можливо, воно називається грою Провидіння з нашими душами.
Я спробую вкотре виправдати саме життя, у його таких простих почуттях і проявах. Воно того варте, щоб спробувати його хоча б оцінити, чи принаймні відчути, якщо не зрозуміти.
Але таємну угоду імператора Павла з польськими князями і графами вже ліквідовано.
Отже, надалі змах крил метелика-Наполеона призводить до великих зрушень армій імперій і королівств, зрушень у європейській політиці й початку нових змін світового порядку. Але цей змах, цей ланцюжок подій приводить і до здвигу, майже непомітного в історії невеликого поліського села. До кількох родин, яких торкнеться той рекрутський набір. Навіть більше. До зрушення у свідомості та моралі простих поліських селян. Що таке їхня доля, їхнє життя, порівняно з долею і життям імперій і королівств? Ніщо, з точки зору імператорів і королів. Смерть когось із солдатів у майбутніх походах теж мало значить для імператорів французького, австрійського чи російського. Армія йде далі чи продовжує відступати.
Однак гасне не тільки людське життя, гасне цілий Всесвіт.
А проте порухи людської душі не менш, а більш значимі, ніж рух того ж війська. Чи так це?
Поліське село Загоряни, про існування якого не здогадується Олександр, а тим більше Наполеон – воно загубилося серед лісів і боліт, – ділиться на чотири частини-кутки і два менших – підкутки. На одному з тих кутків, найвіддаленішому від дороги, що веде від Шацька до містечка Любовня, – Млинищі – серед інших живе сім’я Терещуків, по-вуличному Гапликів. Кажуть, прадід дєдини[2] Юстини на прізвище Лесь мав звичку казати це слово часто, коли щось завершував робити, або ж як щось не вдавалося – гаплик та й усе. Так і причепилося. Петро Терещук прийшов у приймаки з сусіднього села Перечип, де Терещуків було багацько, мало не півсела. Та й теж став Гапликом. Петро з Юстиною нажили четверо дітей. Дві дочки – Уляна й Маруся – вже були заміжні, у своєму й сусідньому селі. А от хлопці – Панас і Тарас – ще тільки шукали собі пари. У Панаса, якому минув двайцятник, все складалося на те, що от-от жениться. Він і не приховував од матері, що накинув оком на Параску Луськівську, яка жила на березі Мережки на межі з іншим кутком села – Козлищем.
Мати Юстина була не проти мати таку невістку. По смерті чоловіка чотири роки тому – схопило живіт з правого боку, думав, переходить, а за п’ять днів і віддав Богові душу – вона була довго сама не своя. Та
Тітка (
