я не зможу сказати йому жодної абсолютної істини. А я сказала: «Бог – це любов».
– І що він на це?
– Він сказав: «Що таке Бог? Що таке любов?»
– Хмм…
– Але ж, знаєте, Бог – це дійсно любов, – сказала міс Фауст, – незалежно від поглядів доктора Гоніккера.
27
Люди з Марса
Приміщення, де знаходилась лабораторія Фелікса Гоніккера, було розташоване на шостому, останньому, поверсі будівлі.
Вхід був перегороджений фіолетовим шнуром, мідна табличка на стіні пояснювала, чому це священний об’єкт:
«У ЦЬОМУ ПРИМІЩЕННІ ДОКТОР ФЕЛІКС ГОНІККЕР, ЛАУРЕАТ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ З ФІЗИКИ, ПРАЦЮВАВ ОСТАННІ ДВАДЦЯТЬ ВІСІМ РОКІВ СВОГО ЖИТТЯ. ТАМ, ДЕ ЗНАХОДИВСЯ ВІН, ПРОЛЯГАВ ПЕРЕДНІЙ КРАЙ НАУКИ. ЗНАЧЕННЯ ЦІЄЇ ЛЮДИНИ ДЛЯ ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА НЕОЦІНЕННЕ».
Міс Фауст запропонувала зняти шнур, щоб я міг увійти й ближче познайомитися з привидами, які могли там бути. Я погодився.
– Тут усе залишається, як було при ньому, – сказала вона, – тільки гумові стрічки викинули – вони лежали на одному зі столів.
– Гумові стрічки?
– Не питайте мене, для чого вони йому були потрібні. Узагалі не питайте, що тут до чого.
Старий залишив лабораторію після себе в повному безладі. Перше, що впало мені в очі, були дешеві іграшки, розкидані повсюди. Паперовий змій зі зламаним хребтом. Іграшковий гіроскоп йо-йо із закрученою мотузочкою – хоч зараз бери та верти. Дзиґа. Трубка для мильних бульбашок. Акваріум із замком та двома черепахами.
– Йому подобались крамниці, де «все по десять центів», – сказала міс Фауст.
– Бачу, що так.
– Кілька його найвідоміших експериментів він виконав на обладнанні, що коштувало менше одного долара.
– Зекономлений пенні – це пенні зароблений.
Там, звісно, було також багато звичайного лабораторного обладнання, але порівняно з дешевими, яскравими іграшками воно здавалося тьмяним, незначним.
Стіл Гоніккера був увесь завалений листами.
– Мені здається, що він ніколи не відкривав цих листів, – промовила міс Фауст. – Хто хотів одержати відповідь, мусив дзвонити йому по телефону або з’являтися особисто.
А ще на столі стояла фотографія в рамочці. Я побачив її зі зворотного боку й спробував відгадати, що на ній зображено.
– Його дружина?
– Ні.
– Хтось із його дітей?
– Ні.
– Він сам?
– Ні.
Тоді я глянув на знімок. Це було зображення скромного військового меморіалу перед будівлею суду в якомусь містечку. У центрі меморіалу стояв камінь з іменами мешканців, що загинули на різних війнах, і я подумав, що фотографію зробили заради цього каменя. Імена можна було прочитати, я чогось чекав, що побачу серед них ім’я Гоніккера. Але його там не було.
– Це одне з його хобі, – сказала міс Фауст.
– Що
