своєї вистави, директор агенції «Привид Опери» був палким прихильником цього похмурого, моторошного американського поета. Особисто Кейт віддавала перевагу Волту Вітмену.
Вона пригадала історію Жабеняти. Ображений блазень розігрує жорстокого короля і його придворних підлабузників, обманом змушуючи тих перевдягнутись орангутангами, обвалює у смолі й клоччі, а потім підпалює їх…
Тонка стрічка вогню збігла по мотузці вниз і підпалила хутро просякнутого парафіном чоловіка-горили. Султан устиг лише скрикнути, як був уже цілком охоплений вогнем. Горіле хутро наповнювало зал смородом. Пронизливий вереск сповнив приміщення й обірвався, щойно людина-мавпа вдихнула полум’я в легені. Він хвицав ногами і корчився, гойдаючись, мов маятник…
…а тоді мотузка перегоріла. Султан упав на підлогу, ламаючи під собою дошки. Бутафору вистачило холоднокровності схопити воду й облити нею покійника. Вогонь із шипінням згас. Дим і пара клубочилися над тілом. Прадьє, телепень, захоплено гиготів, приймаючи все це за частину вистави.
Дю Руа підвівся. Він мав спокійний вигляд, лише на його чолі здувалися вени.
Він роззирнувся в пошуках примари, що зруйнувала виставу, а тоді – охоплений раптовою підозрою – обернувся до своєї сусідки під вуаллю. Кейт була не єдиною, хто забув, що Кларі Вотсон довіряти неможна.
Дю Руа вийняв із внутрішньої кишені маленький пістолет. Дамської моделі. Тицьнувши ним у підборіддя жінки в мантії, він зірвав з неї вуаль.
На господаря Червоного Кола дивилося обличчя, якого він не знав.
Юкі Кашима скинула плащ із капюшоном. Вона була вдягнута у своє кімоно.
І навіть мала при собі парасольку.
– Сюрприз! – зловтішно вигукнув Ґіньйоль.
Обрані гості відсахнулися від Юкі. Кожен відчув, що добром це не закінчиться.
– Шукайте жінку, – промовив Ґіньйоль.
Мортенова коханка стягнула з голови жовтувату перуку, розсипавши по плечах руде волосся.
Отже, Юкі була Кларою, а Клара – білявкою.
Лише Кейт виступала під власним іменем – щоправда, у вуличному вбранні.
– Хай би ким ти була, – промовив дю Руа, – ти зараз помреш…
Він відступив на крок і випростав руку, націлюючи пістолет. Дуло було за дюйм від носа Юкі.
Швидше, ніж могло помітити око, Юкі вихопила з парасольки меч і зробила сильний, але елегантний пас.
Дю Руа глянув на червону лінію впоперек зап’ястка. Насупивши брови, він намагався тиснути гачок. Нервові волокна були перерізані, і імпульс від мозку не міг досягнути пальців. Спантеличений, злегка роздратований, він не встиг навіть відчути болю.
Відокремившись від зап’ястка, його рука зісковзнула й зі стукотом впала на підлогу, випустивши пістолет.
Кров хлинула фонтаном… Юкі обачливо відступила вбік.
– Музиканти, – різко вигукнув Ґіньйоль. – Фрагмент тринадцять,
