для ніг. Прадьє відрахував кілька маленьких пігулок з баночки і проковтнув їх, запивши зі сріблястої фляги.
Несподіванкою виявилася роль, відведена Ґіньйолю.
Чоловік у масці досі був на повідку, який тримав Морфо. На сцені, де завжди був господарем, він перетворився на маріонетку.
Кейт бачила кров, що проступила на костюмі Ґіньйоля. Його маска була погнута, ніс вдавлений, наче після жорстокого побиття.
Навіть за крок до власної смерті вона намагалася зрозуміти, що відбувається.
Чи був Ґіньйоль вимушеним учасником après-minuit? Кейт бачила, що його очі заплющені, ніби він не бажав на все це дивитися.
Морфо прив’язав повідець Ґіньйоля до стовпа і вдарив свого пса ногою.
Шоу розпочалося…
Відкривав виставу старий солдат.
Оркестр заграв марш, і він відсалютував глядачам єдиною рукою, що в нього лишилася – лівою. Потім сів на табуретку і з натренованою легкістю скинув свій лівий чобіт правою ногою. Трохи важче було стягнути однією рукою шкарпетку і закатати штанину – та постійно чіплялася за коліно і з’їжджала назад.
Мортенова білявка заходилася від сміху. Де Керн вивернув шию, наче змія чи сова, і мовчки впився в неї очима, після чого їй захотілося прикластись до фляги. Священик знов повернувся до зали і вільною рукою дав знак, ніби дозволяючи продовжувати молитву. Друга його рука ховалася під ризами, невідомо чим зайнята.
Маліта прийшла на допомогу старому солдату і складаним ножем розрізала суконну штанину від гомілки до коліна й вище. Тканина розійшлася, оголивши ногу. Дуже здорову на вигляд ногу, як для очевидного каліки.
– Vive la France , – сказав він. – Vive la Republique.[150]
Оркестр заграв «Марсельєзу», навмисно, задля сміху беручи фальшиві ноти.
Доктор Орлов подав старому солдатові пилку, і той взявся до справи.
Він мужньо боровся з бажанням закричати і лише трохи скиглив, сам собі роблячи ампутацію. Він жував свої довгі вуса. Раніше він не був шульгою, здогадалася Кейт. Надто незграбно він водив туди-сюди лівою рукою. Пилка постійно зісковзувала, не потрапляючи у свою криваву канавку. Так чи інакше, він дістався до кістки і встиг перерізати хрящі, перш ніж знепритомнів від болю.
Коханка Мортена закусила кулак. Мортен взяв її за шию, наче кошеня, і примушував дивитися далі.
Старий солдат упав з табуретки. Розрізані вени пульсували і вивергали патьоки крові. Кейт бачила жовтувату кістку і розділені грудки хрящів.
Морфо ступив крок уперед, занісши над головою сокиру.
– Ні, – заперечив дю Руа. – Він має бути при тямі.
Доктор Орлов наклав джгут, аби стримати кровотечу, а потім за допомогою ароматичних солей привів старого солдата до тями.
– Пробачте, – промовив каліка крізь сльози болю. – Це лише… миттєва слабкість.
Морфо
Хай живе Франція. Хай живе Республіка (
