Вона читала його твори і непевно пригадувала історію про синій ґудзик. Але звідки ці всі речі взялися? Лора погладила хутро маленького іграшкового ведмедика, який сиротиною лежав біля коробки з-під печива на одній з полиць. Чи це музей утрачених частинок життя реальних людей, чи антураж творчості Ентоні? Напевно, і те, і те. Вона обережно взяла резинку для волосся кольору лайму, що лежала поруч із ведмедиком на полиці. Ця річ і новою коштувала лише кілька пенсів, а тепер, коли квіти на ній погано трималися, ніхто б не взяв її і задарма, але, попри це, резинка була охайно підписана і збережена, як усі інші речі в кімнаті. Лора усміхнулася, пригадавши, як у дитинстві захоплювалась отакими резинками, як оця, у неї ж завжди були звичайні.
Резинка для волосся лаймового кольору з пластиковими квітами. Знайдено на дитячому майданчику, Деррівуд-парк, 2 вересня.
Це останній день літніх канікул, і мама обіцяла Дейзі, що вони влаштують щось особливе. Наприклад, підуть на пікнік. Завтра Дейзі йде в нову велику школу. Зараз їй одинадцять. Вона не дуже любила свою попередню школу. Та не лише вона. Дейзі вродилася гарненькою дівчинкою з довгим темним волоссям, розумною, але не вундеркіндом, вона не носила окуляри чи брекети на зубах. Але цього не вистачило, щоб гарно замаскуватися в сірій масі однолітків. Дейзі дивилася на світ трохи інакше, ніж інші діти, нічого особливого, невелика вада. Непевна риса характеру. Проте Ешліенн Джонсон і загін її юних сучок хутко пронюхали про це. Вони прив’язували її коси, плювали в обід, мочилися в портфель і рвали піджак. Але навіть не їхні капості засмучували Дейзі найбільше, а те, як ці негідниці змушували її почуватися. Непотрібною, слабкою, наляканою, жалюгідною. Сміттям.
Її мама оскаженіла, коли дізналася про це. Дейзі приховувала шкільні тортури від матері якомога довше, але коли вона почала мочитися в ліжко вночі, їй доводилося митися. Ще один доказ того, яка вона нікчема, велика дівчинка в одинадцять років мочиться в ліжко. Мама пішла просто до директорки і налякала ту до напівсмерті. Після цього в школі зробили усе, що могли, а могли вони небагато, і Дейзі добула свій термін до кінця шкільного року, зціпивши зуби й коротко обрізавши волосся кухонними ножицями. Коли мама побачила її, вона плакала. Та минуло літо, її волосся знову відросло, воно ще недосить довге для коси, але можна зав’язати хвостика. І сьогодні в неї є нові резинки для волосся, яскраво зелені, з квітами. «Стокротки для моєї Маргаритки», – казала мама[25]. Коли Дейзі милувалася на себе в дзеркало, її шлунок раптом панічно стиснувся, немов автомобіль загальмував на повному ходу. А що, як завтра її нові однокласники поглянуть на це обличчя, і воно їм не сподобається?
Перевіривши, чи вона взяла на пікнік усю улюблену їжу своєї доньки, Енні застебнула блискавку сумки-холодильника. Сандвічі з сиром і ананасом (на чорному хлібові з насінням), солоні чипси, пончики із заварним кремом, японські рисові крекери й імбирне пиво. Жінка досі відчувала спалахи люті. Реакція тієї ідіотки
Від англ. daisy – стокротка, маруна, маргаритка. (
